Розділ шостий Магда в сутінках

— Пані Малгожата хотіла б знати, як просувається слідство. Має на те право.

— Але ж Віхура — відставний комісар.

— Перестань, Климентію! — тепер Магда вивільнила плече, зробила півкроку назад. — Ти теж пішов сьогодні з цим до нього! До комісара у відставці! Ми ж однаково мислимо в подібних ситуаціях! Думаємо про одних і тих самих людей! Я телефоную йому, пані Віхурова відповідає — нема, кудись пішов із паном Кошовим! Я ледве дочекалася там, у Яблонської, коли він повернеться й озветься! Відпросилася в шпиталі на кілька годин, благо, я там якась начальниця! І побігла до Віхури додому!

— Бачу, смерть офіцера тебе зачепила за живе.

— Мене чіпає пані Малгожата, — голос Магди забринів, у кутику очей Клим побачив сльозу. — Я знаю, в тебе є серце, хай би як старанно ти не ховав його від усіх, навіть найближчих.

— До чого тут моє серце?

— Ти познайомишся з пані Яблонською і зрозумієш мене.

— Чому я...

— Вона чекає, Климентію. Ясно, чому нервувала я?

Тепер замість відповіді кивнув Кошовий.

— Коли так — бери пальто. Поїхали. Сам усе побачиш.