Розділ третій Не геройська смерть

— Банально.

— Тим не менше. Ви досвідчена людина, пане Томаш. Знаєте — часом людей позбавляють життя за пару корон. А в жертви явно було при собі більше.

— Пан Лінецький згадував гаманець із крокодилячої шкіри. Вбитий хвалився ним.

— О, бачте. Він сам по собі чимало коштує.

— Ніхто не вбиває за гаманець без грошей.

— Ми не знаємо, скільки офіцер мав учора з собою.

— Іменний револьвер, — мовив раптом поліцейський, потому одним ковтком спорожнивши чарку.

— Як? — Клим подався вперед.

— Тіло впізнав товариш убитого, теж офіцер, легіонер. Рафал Лінецький, він ще напередодні заявив про зникнення пана капітана.

— Що?

У пана Томаша розв’язався язик, він почав говорити цікаві речі.

— Коли бути точним, пан Рафал прийшов зранку. Був дуже стурбований, що не дочекався свого друга пана Юліуша, вони домовились зустрітися в салоні однієї світської дами. Яблонський, зі слів Лінецького, був душею компанії. Ніколи не пропускав збіговиськ. А коли вранці він не відчинив, тут друзі й сполошилися. Йому показали невпізнані трупи, впізнав. Відразу дав свідчення.

— Отак просто заявив — капітан носив із собою зброю?

— Чого соромитись! Наган отримав за хоробрість. Можна сказати, як додаток до медалі.

Клим замислено потер перенісся.

— Знаєте, я не військовий. Людина цивільна від маківки до п’яток, у Росії до перевороту таких іменували шпаками, презирливо.

— До чого це?

— Погано знаюся на військових нагородах. Хіба до всякої додається іменна зброя?

Пан Томаш глянув на Віхуру, зітхнув.

— Я так само не великий знавець. Кажу почуте від пана Лінецького. Капітан Яблонський, з його слів, минулого року послужив у ландверському полку[18]. Здається, Німецької південної армії[19]. Брав участь у боях, був поранений, за це відзначений медаллю «За хоробрість»[20].