Розділ третій Не геройська смерть

Сіпнулося віко.

— Так, — процідив Клим.

Поліцейський роздратовано гмикнув.

— Та робіть уже, що хочете!

Кошовий хотів посунути простирадло нижче, та кривий санітар випередив — взявся сам, сіпнув, не розкриваючи, а зриваючи покров. Стиснувши зуби й не дивлячись на присутніх, Клим пробігся по мерцеві чіпким поглядом, не торкаючись руками, не побачив жодних синців та інших слідів передсмертної боротьби. Далі, вже не питаючи дозволу, обережно повернув голову покійника.

Придивився уважніше.

Провів пальцем по черепу ззаду.

— І що ви там такого намацали? — в голосі пана Томата звучала іронія.

— Гуля, — Клим випростався.

— Звичайно. Коли тебе збивають із ніг і ти падаєш на спину, стукаєшся об бруківку чи бровку. Гуля лише підтверджує версію несподіваного нападу.

— Дякую, — Кошовий відступив від столу, витягнув носовик, заходився витирати руки, старанно, палець за пальцем, при цьому вів далі. — Несподіванка, панове. Ви самі це визнали. Від котрогось із українців офіцер чекав нападу. Тому українець не заскочив би поляка зненацька.

— Не конче, — мовив тепер уже Віхура. — Пана Яблонського я не знав особисто. Хоча він напевне з тих шляхетних Яблонських, котрі мали представництво в сеймі та міській ратуші, зводили прибуткові будинки й мали гешефт із нафти. З тих?

— Саме так, — підтвердив поліцейський. — Пані Малгожата Яблонська, вдова, вже готова дати розпорядження й забрати тіло сина для поховання.

— Бачте, я встиг. Недарма квапився подивитись на труп.

Прозвучало незграбно. Клим тут же визнав це подумки. Але, схоже, кострубатість і цинізм фрази нікому з присутніх вуха не різали.

— Кажу до того, — вів відставний комісар, ніби нічого не сталося, — що люди, подібні до Яблонського, мають у крові гонор. Як наслідок, вони дуже самовпевнені. Не плутати з упевненістю у собі, панове.

— До чого це ви?

— До того, пане Кошовий, що самовпевненість могла зіграти з нашим капітаном злий, навіть смертельний жарт. Він збирався на зустріч із людиною, яку зневажав. Отже, з висоти свого становища не оцінював належним чином. Це стосується передусім ймовірних загроз, котрі йшли від тієї особи. Напад зненацька пояснюється цим. Згодні, пане Кошовий?

— Так.

Клим визнавав Віхурину правоту, бо й сам дійшов схожої думки.