Розділ третій Не геройська смерть

— А я, пане Віхуро, живу тут десять років. Почуваюся тут, як удома. Й переконаний — ми б могли порозумітися без того, аби битися.

— То все політика. Я не маю наміру в разі чого ставати на бік тієї спільноти, яку ви представляєте.

— Я прийшов до вас як приватна особа.

— Особа, яку я знаю всі ці десять років. І яка час від часу завдавала мені особисто чимало клопоту. Не кажучи вже про цілу львівську кримінальну поліцію. Ви можете бути й буваєте дуже прикрим, пане Кошовий.

— Ви так само. Тим не менше, нас це за десять років не посварило.

Віхура пожував губами.

Підвівся, крекчучи. Пройшовся кімнатою, як колись міряв у роздумах чи під час суперечок власний службовий кабінет. У запалій тиші цокав великий годинник, затиснутий у куток на підлозі.

— Є одна річ, про яку не слід забувати, — мовив нарешті.

— Кому?

— Нам із вами. В розмові часто згадуєте нас, пане Кошовий.

— Щось не так?

— Навпаки, — відставний комісар навис над Климом. — Я чудово розумію, чиї політичні інтереси ви намагаєтесь відстоювати. Як і те, хто зацікавлений, аби в убивстві польського офіцера не звинуватили українця, ким би той не виявився. А найкраще — те, що вбивцею справді може виявитися хтось із ваших. Може, навіть хтось знайомий чи близький особисто вам. Тому допоможу, чим можу.

— Тобто?

Віхура посміхнувся кутиком рота.

— Десять років особистого знайомства переконали мене в тому, що ви — не ідеальний.

— Не буває ідеальних людей.

— Бувають. Дивлячись, які чесноти вважати ознаками ідеалу. Та не в тому суть. При всіх недоліках ви, пане Кошовий, не підіграєте своїм, якщо одним, знайомим лише вам способом встановите: вбив таки українець. І зробив це, бо хотів закатрупити поляка. Не приховаєте неприємну правду. Чи я помиляюся?

Сіпнулося віко, дуже сильно.

— Аж ніяк, пане комісаре. Є такий шанс, навіть дуже великий. Але поки він є — я завдячую саме йому вашій готовності щось для мене зробити. Без такого шансу ми б спільної мови не знайшли, хоч і знаємося десять років. Отепер не помиляюся я.

Віхура нічого не сказав — лиш кивнув на знак згоди.