Розділ третій Не геройська смерть

— Коли так, маєте погодитись: Яблонський не міг, а напевне зневажав будь-якого представника вашої, української спільноти. Недооцінив, неправильно прорахував рівень небезпеки. Та в цілому від вашої версії, згідно з якою українець у нашому випадку не міг убити поляка через наведені вами аргументи, не лишається каменя на камені. Хіба я не правий?

— Так. Праві.

— Нас тут щось ще тримає?

— Ні.

— Тоді йдемо. Місце не з приємних.

На цих словах санітар накрив простирадлом тіло вбитого офіцера від маківки до п’ят.

До дирекції не пішли — вступили в найближчу кав’ярню, яку вдалося відшукати.

За мовчазною згодою сторін та без дискусій Кошовий замовив пляшку наливки Бачевських і ковбаски, до яких товариство інтересу не виявило. Віхура випив першу чарку на рівних з усіма, запив кавою, дочекався, поки пан Томаш закурить, а Клим — упорається з половиною ковбаси, після чого запитав:

— Щось дізналися для себе цікавого, пане Кошовий?

— Дещо.

— А конкретніше? Думаю, ми з колегою маємо право знати.

— Все одно ваш колега може розказати мені більше, пане комісаре.

— Тобто?

Клим зітхнув, розлив наливку по чарках, теж закурив.

— Поки я впевнено готовий сказати наступне. Вбивця — чоловік, приблизно одного зросту з Яблонським. Про це свідчить спосіб нанесення удару. Не знизу, не згори, на одному рівні з рукою нападника. Не знаю, чи він сильніший за жертву фізично. Але, на мою думку, вбивця налетів першим, збив офіцера з ніг. Про це прямо свідчить гуля на потилиці і непрямо — відсутність інших ознак боротьби. Думаю, Яблонський на дуже короткий час втратив свідомість. Навіть не так — не встиг оговтатися від несподіванки, вона стала для нього шоком. Не чекав нападу саме від такої людини. Довіряв, або, ви праві, пане Віхуро, не боявся.

— Чоловік середнього зросту, фізично сильний, не викликав у Яблонського побоювань, — підсумував пан Томаш. — Знаєте, дуже детальний опис злочинця.

— Тим не менше, це прояснює їхні стосунки. Треба ретельно вивчити коло спілкування жертви. Вбивця може бути в ньому.

— Треба, — кивнув поліцейський. — Тільки зараз ніхто не буде цим займатися. Колеги масово звільняються зі служби, бо поліція тримається на владі, а влади віднедавна нема. Ті, хто лишається, ось як я, мають до холери роботи.

— Гаразд, — Клим пригубив свою чарку. — Можете хоча б сказати, що бачили на місці пригоди?

— В парку? — уточнив пан Томаш. — А мене там не було. Оглядали місце інші люди.