Йозеф покрутив аркуш, акуратно склав, поклав на підвіконня.
— Тобто полякові важило, аби ви не підозрювали його.
— Так. Він бачить себе державником, Шацький. Вони не підстерігають негідників у кущах із каменюками. Вони якщо атакують, то з горищ, — він зневажливо гмикнув. — Чи у відкритому бою. Лінецький хотів, щоб я сприймав його саме так.
Шацький помовчав, поцмокав губами, похитав головою.
— Все ж таки українець, той стрілець, білявий, молоденький...
— На жаль, — сказав Кошовий. — А я ж скинув його з рахунків, бо будував висновки так само, як тоді, пам’ятаєте, коли шукав убивцю Божени з площі Ринок.
— Нагадайте.
— Охоче. Особливою прикметою я відразу визначив зріст: убивця бив згори, так міг ударити тільки значно вищий за жертву чоловік. Оглянувши труп офіцера, я до останнього був переконаний: завдати удару міг лише той, хто одного зросту з Яблонським. А той був високим, вище за середній, — задля наочності Клим зобразив рукою, як саме жертву вдарили. — Повх і його старший товариш, Карпо Семчишин, теж мали мотив. Яблонський влаштував провокацію, аби зганьбити Повха перед нареченою, сестрою Семчишина. Дівчина повірила, що молодий стрілець освідчується їй, водночас не гребуючи повіями, була глибоко й прикро вражена, розірвала стосунки миттєво. Провокація вдарила й по ній. Я дізнавався при нагоді — на Юстину тицяли пальцями, такі звичаї в певних колах. Проте, — він знову підніс пальця, — мене збив з пантелику зріст Повха. До того ж Семчишин, обстріляний вояк, має більше досвіду й куражу. Його зріст підходить, мотив — зрозумілий. Хай навіть він спробував переконати мене: зміг помирити Юстину з Іваном, потреба помсти відпала. Але сьогодні, як я вже казав, я отримав підказку від вас.
— Від мене?
— Кинувшись на Пляму, вбивцю пані Естер, ви збили його з ніг та осідлали. Ви, Шацький, нижчий за нього та, вибачте, хоч старший, та слабший. Це не завадило вам у той момент бути з ним на одному рівні.
— Перепрошую?
— Він не нахилився до вас. Ви лежали згори, саме так опинившись урівень з Плямою. Тож якщо Повх збив Яблонського з ніг та, наприклад, притиснув коліном груди, йому нічого не заважало огріти ворога каменем. Навряд чи він думав, як міркую собі я. Та створилася ситуація, котра дозволила вдарити в те місце, в яке б цілив чоловік, рівний із жертвою зростом. Як бачите, Іван Повх, котрий лежить на моїй канапі й тихо стогне, перетворився на кандидата номер один.
— Помстився — й мимоволі дав полякам козирі, — Йозеф знову поцмокав губами. — Прикро. Тим більше, перепрошую, внаслідок цього Повха й поранили.
— Я додумався до цього кілька годин тому. Але вбивця — не він.
Очі Шацького зробилися круглими.
— Не він?
— Трохи більше години тому отримав тому підтвердження.
— Чекайте... — Шацький видихнув, раптово перейшов на шепіт. — Пане Кошовий... Як так... Ви кажете: один із трьох... Віхура...
— Так, — твердо мовив Клим. — Комісар Марек Віхура...
— Не може бути! Невже...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцер із Стрийського парку » автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий Один із трьох“ на сторінці 5. Приємного читання.