Розділ вісімнадцятий Один із трьох

— Ви хочете мені щось важливе повідомити? — запитав Шацький і тут же сам собі відповів: — Звісно, звісно ж! При них не збираєтесь говорити. Думаєте, не зрозуміли?

— Мене це не обходить, — мовив Кошовий, говорив серйозно, як ніколи. — Зараз я викладу вам деякі власні міркування. Ви були присутні на початку, трималися поруч майже весь час, вчасно приходили на допомогу.

— Ой, годі вам. Нічого особливого, пане Кошовий.

— Неправда. Ви розкрилися за кілька останніх днів з такого боку, з якого я, слово честі, не бачив, не міг уявити вас раніше. Крім того, Шацький, сьогодні ви пережили трагедію, тримаючись при цьому дуже гідно. Ще раз прийміть співчуття, і я особисто зроблю все можливе, аби пані Естер гідно поховали. Не знаю, чим ладен допомогти. Та моя рука — ось.

У простягнутій правиці він далі тримав камінь.

Шацький скосував на нього.

Легенько ляснувши себе по лобі лівою долонею, Клим нарешті примостив камінь на стіл, біля кухлів. Потому знову стукнув себе, тепер трохи сильніше, показуючи тим самим — забув про чайник. Розпаливши гасову плиту, перевірив, чи досить води, примостив посудину на вогонь, мовив чи то до себе, чи — до Шацького, чи, може, до чайника:

— Отак.

— Я дякую вам, — сказав Йозеф.

— Не треба. Це мій обов’язок. Якщо хочете, я заборгував вам за ці роки. Ви приділяли мені забагато уваги.

— Говоримо, ніби прощаємось.

— Усе може бути. Припускаю, комусь доведеться незабаром залишати Львів.

— Чому?

— Тепер двом громадам в одному місті вже не вжитися. Будь-який варіант подальшого розвитку подій виглядає поганим. Але — давайте до наших справ.

— Наших?

Клим замислено торкнувся пальцем чайника, що повільно нагрівався.

— Саме так. Нехай це прозвучить неправильно, цинічно, та ключ до того, що сталося минулого тижня в Стрийському парку, дала мені сьогоднішня смерть пані Естер. Згадайте, вона й раніше підказувала мені правильний шлях. Зробила це й нині, своєю загибеллю. Якщо я не коректний, сердечно перепрошую. Відтак інакше все одно не скажу.

— Усе гаразд. Моя фейгале стала вам у пригоді навіть так, — Шацький моргнув. — До речі, як саме?

— Чекайте, зараз усе поясню, — Кошовий потер перенісся, остаточно збираючи думки докупи. — Коли бути зовсім точним, усе вирішила не так її трагічна загибель, як ваша реакція на вбивцю.

— Хіба хтось повівся б інакше?