Розділ сімнадцятий Паперовий спадок пані

Замок клацнув, і Магда швидко ступила всередину, кивнувши Климу. Побачивши, що гостя не сама, Данута, бліда й розпатлана, знову скрикнула лячно, а потім, розгледівши чоловіка й упізнавши, підбитою ластівкою кинулася Магді на груди. Плечі затрусилися.

— Ну-ну, не треба, — Магда провела рукою по її голові, та раптом передумала: — Треба, дівчинко. Плач, плач, кругом горе.

— А поліція б не прийшла, — додав Кошовий, замикаючись. — Ніхто б ваших пробі не почув, панно Дануто.

— Що їй було кричати? — Магда сильніше притиснула дівчину до себе. — Зараз ніхто нічого не знає. Всі розгублені, Климентію. Цивільні, військові.

— Поляки, як бачиш, зібрані.

— Це докір чи висока оцінка?

Клим закусив губу.

— Досить. Всякий раз кажу собі не чіпати того — і постійно порушую.

— Я так само, заспокойся, — Магда відсторонила від себе Дануту, витерла вологу пальцем у рукавичці. — І ти спокійніше. У місті страшно, бо такого не чекали. А тут... Пані Малгожата могла піти з дня на день, ми з тобою були готові, хіба ні?

— Але що маємо робити тепер! — вигукнула Данута, притулившись до одвірка спиною. — Пані Магдо, їй... нам не віддали тіло! Ви ж знаєте, його не тримають, воно нікому не потрібне, крім нещасної матері! Та ж цими днями просто не було до кого звернутися! Чужа смерть уже нікого не обходить, а віднедавна поліції фактично нема! Звертатися до нової влади... Якщо вона є...

Магда глянула на Клима.

— Ось, пан Кошовий тобі посприяє. Лад у Львові наведуть до ранку, дуже на те надіюся. Пан має доступ до тих, хто при владі. Близько знайомий зі стрільцями. Не ті, так ті допоможуть. Колись усе одно місто ховатиме своїх мерців.

— Звісно, звісно, — прокашлявся Кошовий. — Пані Магда права, треба дочекатися миру.

— Він можливий?

— Перемир’я — неодмінно. Перемовини вже йдуть, — він не знав цього напевне, проте переговорний процес був цілком передбачуваний.

— А з пані Малгожатою як?

— Так, як належить, — тепер Магда говорила строго. — Робимо те, що мусимо. За будь-яких обставин покійницю слід обмити, вбрати відповідно. Помолитися за упокій душі.

— Вона не може бути тут довго.

— Ніхто не говорить цього, Дануто. Скажи краще, як вона пішла.

Дівчина шморгнула носом.