Розділ сімнадцятий Паперовий спадок пані

— Я скажу, — запевнив Клим. — Та спершу все ж гляну на те, що зосталося від пані.

— Ходіть.

Данута жестом запросила до невеличкої зали, де вони балакали минулого разу. Вікна щільно запнені, замість лампи горіло кілька свічок. На столі біля підсвічника вгледів невеличку теку. Розгорнув, побачив стосик паперів. Поштові аркуші перемішалися з вирваними із зошитів, усі списані від руки.

— Тут усе, що доставляли від кінця вересня. Раптом згодиться.

— Я перегляну. Дякую.

— Ти поводишся трохи дивно. Але сьогодні день такий, — зітхнула Магда. — Ну, і манеру твою, Климентію, за десять років я вивчила. Роби, як знаєш і мусиш. Дануто, ми — до пані.

Вони вийшли, причинивши за собою двері.

Кошовий розстебнув пальто. Пошукав цигарки й раптом зрозумів — забув покласти в кишеню, коли збирався. Взяв аркуші, перебрав, проглядаючи.

Раптом завмер.

Підніс один, списаний акуратним округлим почерком, до свічки.

Віко знову сіпнулося, він заплющив очі, потім розплющив, придивився краще.

Вчитався.

Більше Климентія Кошового в цьому помешканні нічого не цікавило й не затримувало.

— Магдо! — він склав аркуш учетверо, заховав до кишені, поруч із револьвером. — Магдо, прошу на хвильку!

Вони вийшли до передпокою водночас. Він — із зали, вона — зі спальні.

— Щось сталося?

— Нам треба йти.

— Я не можу, ти ж бачив і знаєш.

— А я не лишуся тут.

— Тебе не тримають.