Розділ «25»

— Ви здивовані?

— А ви ні? Чи будете виправдовуватися, що не знали істинних планів свого короля?

— Не буду, бо це неправильно. Але я до останнього дня сподівався переконати його величність змінити своє рішення.

— Королі, рівно ж як і царі, своїх рішень не міняють.

Вони сиділи навпроти один одного. Майже однолітки, хоч у такому віці різниця в п’ять-десять років уже не відчувається, їх обох об’єднала майже однакова відповідальність за долю своєї землі, і кожен не хотів залишатися осторонь. Зараз один з них в опалі, інший — у заручниках. І спричинив усе це Сигізмунд III Ваза, син шведського короля Юхана III та Катерини Ягеллонки...

Дивно, але навіть у такій ситуації, у яку потрапив митрополит Філарет, він не відчував ненависті до поляка. Жолкевський зрозумів це одразу, тому налаштувався на відверту розмову.

Але перед тим Філарет запитав:

— На розмові зі мною наполіг король? Якщо ви намагатиметесь переконати мене підписати його договір, прошу одразу відвести мене до моєї келії.

— Я не буду переконувати вас підписувати ненависний вам договір... — скривився Станіслав Жолкевський. — Як і намагатися переконувати вас узагалі. Ми з вами, владико, знайомі ще з літа, і через державні справи так і не поговорили відверто. І так виходить, що про мене ви знаєте більше, аніж я про вас.

— Так, я бачив ваших сина і зятя, — підтвердив Філарет. — Що ж, може, ви й праві. Може, настав час і собі розкритися. У мене також син Михайло, йому вже чотирнадцять років, і дочка.

Це здивувало Жолкевського.

— Пробачте, що перебиваю, власне я знав, що православні священики можуть мати дітей, але щоб митрополити...

Філарет усміхнувся.

— Ну, скажімо так, що митрополитом я лише п’ять років, — сказав він. — А постриг я прийняв десять років тому. Насильно. А до того вся Москва знала боярина Федора Микитовича Романова, кузена царя Федора Івановича. А через те, що Божим промислом сам самодержець не міг правити сам, йому допомагали брат його дружини Борис Годунов і я. Годунов виявився хитрішим за мене. Після смерті царя він швидко захопив владу, і весь рід Романових потрапив у опалу. Мене, мою дружину Ксенію, братів Олександра, Михайла, Василя, Івана насильно постригли в монахи і відправили у далекі монастирі. Добре, що хоч дітей не чіпали, бо з шести моїх дітей четверо померли ще малими. Троє моїх братів померли через два роки, причому майже одночасно. Напевне, така доля чекала б і мене, якби тут поблизу у Стародубі не з’явився Гришка Отреп’єв. Це мене і врятувало.

— Так, диву дивуєшся! — відзначив гетьман. — Опала на опалу не схожа!

На що Філарет лише криво усміхнувся.

— Не застав пан гетьман правління мого родича Івана Васильовича. От тоді була опала — так опала! Виселяли чи навіть страчували всіх без винятку родичів.

— А навіщо? — здивувався Жолкевський.

— А щоб ніхто не міг претендувати на майно!

— Мудро...