Розділ «25»

— Перепрошую?

— Де запорожці? Невже вони у такий скрутний час відступили, залишивши короля сам на сам із неприступною фортецею?

Канцлер усміхнувся.

— Тут не зовсім вірно, — пояснив він. — Військо запорізького гетьмана Олевченка ніколи постійно не залишалося у Смоленську. Олевченко увесь час забирав його частину і відправлявся на захоплення навколишніх земель. Дивлячись, що успіхи «грицьків», як ви висловились, можуть затьмарити його славу під фортецею, і не бажаючи ділити лаври перемоги з українською черню, його величність король відправив Богдана Олевченка назад у Запоріжжя.

— І вони так просто пішли? — здивувався Жолкевський. — Ніколи не думав, що можна так легко їх позбутися. Що пообіцяв козакам король?

— Нічого.

— Як це?

— Нічого. Король сказав, що, враховуючи скруту у Речі Посполитій і невизначеність у термінах закінчення війни, сейм не бачить можливості розплатитися з козаками.

Станіслав Жолкевський скривився в усмішці.

— Так, на місці Олевченка я також пішов би, — тільки й сказав він.

Лев Сапіга підвівся.

— Я вже піду. Завтра московити присягають його королівській величності, тому маю підготуватися. Насамкінець мушу повідомити вашу милість, що з волі короля вам не дозволено бути присутнім на завтрашньому тріумфі, — сказав канцлер.

— Я вас розумію. Найбільше, чого я прагну — просто відпочити.

Лев Сапіга, схиливши на знак поваги голову, залишив приміщення. А гетьман знову сів за стіл і тихо сказав:

— Тріумф... Аякже!

Польний гетьман Станіслав Жолкевський виконав вимогу короля не з’являтися на церемонії прийняття московитами присяги. Мало того, він навіть не покинув своєї кімнати у монастирі. Але коли після обідні у його двері постукав Іван Данилович, він уже на нього чекав.

— Розказуй!

Данилович важко зітхнув і сів на стілець навпроти.

— Тільки що з наказу короля заарештували все московське посольство! — повідомив він.

— Так швидко? — здивувався Жолкевський.