Розділ «18»

Почуте зацікавило Тараса.

— Я слухаю! — з готовністю сказав він.

— Вчора у бою наклав головою мій джура, — сказав Ян.

Тарас не був близько знайомий з джурою Жолкевського Петром Хмизком, все ж час від часу вони стикалися то під час переходів, то безглуздих штурмів Смоленська і Займища. Востаннє юнак бачив джуру лише вчора зранку, якраз перед своєю першою атакою на шведів. Він навіть не знав, що той загинув. Сопоха перехрестився.

— Я ось що пропоную. Сьогодні я мав розмову з батьком, і він не проти того, щоб ти став моїм джурою, — сказав молодий Жолкевський.

Почувши це, Тарас сторопів. Він застиг на місці, не в змозі сказати будь-що. Йому на допомогу прийшов Ян.

— Я даю тобі час до післязавтра, — сказав він. — Тоді хочу почути твою відповідь. Добре?

Тарас кивнув головою.

— А що буде післязавтра? — запитав він.

— Післязавтра батько вирушить на Москву, а частина повертається до Смоленська, — повідомив Ян Жолкевський. — Я з гусарами наступатиму до столиці Московії.

— А я?

— Не знаю, — знизав плечима шляхтич. — Хтозна, куди підуть інші. Мій джура відправиться зі мною. Подумай!

Ян Жолкевський поклав руку на плече Тарасові і попрямував до гурту воєвод, які обступили його батька. Сопоха залишився стояти, лише тепер усвідомивши, що досі продовжує тримати коня за вуздечку.

— Що засумував, друже? — підійшов до нього Микита Сідельник.

Його колишній командир устиг стати сотником гайдуків, але не перестав бути таким же щирим, як і був.

— Та ось син пана гетьмана запропонував мені стати його джурою... — признався Тарас.

— А ти?

— А я ще не знаю...

— Згоджуйся! — упевнено сказав Сідельник.

— Ти гадаєш?