Розділ «15»

— Тоді вперед!

У подібній ситуації найважче було визначити жертву. Московити металися по полю безладно, але навіть у такому безладді вгадувався загальний напрям втечі — до Клушино, під захист князя. Вибравши серед втікачів чималенький натовп, трійка кинулася на них. Їх помітили в останню мить. Хтось підпалив село, що підступало до поля битви, і тепер воно повністю було заволочене сивим димом від згарищ, від чого пекли очі і важко дихалося. Але азарт від того, що вдалося з переможених перетворитися на переможців, повернув втрачені у бою сили. І Сопоха разом з іншими рубав шаблею натовп стрільців...

Опору власне й не було. Стрільці зазвичай не здавалися у полон, а втікали у рятівний ліс, куди переслідувачі потикатися на наважилися. Зовсім скоро від сорокатисячної армії нічого не залишилося. Десь на відстані милі[41] у Клушино готувався до оборони князь Дмитро Шуйський; по лісах справа ховалися стрільці; зліва за річкою спостерігали, чим усе закінчиться, вцілілі рештки армії Делагарді.

Коли полювання на втікачів досягло вершини, зі стану польного гетьмана зазвучали сурми.

Це був сигнал повертатися.