Розділ «11»

— А я боюся, що ми її навпаки недооцінюємо. Відчуваю руку Потоцьких. Самі не хочуть покидати насиджені місця в Смоленську, але й іншим шкодять...

На це Лев Сапіга відповів:

— Треба знати пана воєводу. Він горить бажанням вписати своє ім’я у взятті фортеці, адже бачить, що вона довго не протримається. З іншого боку, він не хоче, щоб хтось, в даному випадку ви, вашмость, також прославився. Доведеться прийняти такий варіант. Їх королівська величність визначився остаточно.

Але це були лише розмови. Знаючи характер Сигізмунда III, Станіслав Жолкевський навіть не пробував переконати короля виділити йому більше військ. Натомість він наполіг, щоби з ним назустріч Шуйському відбув Микола Струсь. Сигізмунду було шкода віддавати свого найкращого воєводу, але все ж він розумів, що при малому війську досвідчені командири будуть дуже доречні. На доказ своєї неймовірної щедрості його величність виділив Жолкевському дві легкі гармати.

Звістка про те, що частині війська доведеться знятися з насидженого (у прямому розумінні) місця і вирушити в глиб Московії, поширилася табором із швидкістю пожежі у сухому лісі. Спочатку гайдуки ротмістра Валентина Роговського боялися, що їх не згадають і залишать бити байдики під фортецею. Але надійшов наказ готуватися до походу. Під час майже обов’язкових у таких випадках пертурбацій Тарас Сопоха потрапив до лісовчиків Роговського, чим дуже пишався. (Правда, і він, і його нові товариші були лише прикриттям основних сил сотні — гайдуків.)

Наступного дня зі стін смоленської фортеці воєвода Михайло Шеїн спостерігав, як польський табір покинула частина війська. Навчений майже безперервними походами (то проти розбійників Болотникова[29], то проти першого Лжедмитрія), воєвода розумів, що полегшення від того, що частина польського війська залишає Смоленськ, захисникам фортеці не буде, адже покидали табір в основному малоефективні під час облоги гусари. Піхота ж залишилася. І гармати також. А саме вони були найефективніші під час штурму. Одне тішило воєводу: крилатих гусарів — найгрізніших військ короля — було набагато менше, аніж московської допомоги, що спішила до обложеної фортеці.