Розділ «IX Шлях до перемоги»

Отже, князь Данило увійде в намет, сяде навпроти хана Батия і гулятиме з ним хоч до світанку, скільки буде потрібно. Він не дозволить поводитися із собою як із холопом, але й чванитися не буде. Кумис пити? Будь ласка. Ярлик Батиїв прийняти? З радістю. Пообіцяти Орді вільний прохід на захід? Буде вам така обіцянка.

Завдання Данила не в тому, щоб показати Батию свій гордий характер, а в тому, щоб обдурити його пильність і викликати до себе довіру. Тільки в цьому разі Данилові збережуть життя і дадуть пропуск у зворотний бік. Інакше – смерть.

Велить Батий задушити гостя просто за бенкетним столом? Устромлять йому ніж у серце в опочивальні? Чи зарубають у степу, випустивши за ворота Сарай-Бату? Хай там як, а непокірний, волелюбний, незалежний князь Батию не потрібен. Не підійде Данило – його замінять на кого-небудь ще. Давно вже на Русі так повелося. Усюди посланці Орди сидять, данину для ханської скарбниці збирають.

Чому ж норовливого князя Данила давно не прибрали? Та просто тому, що Батию хочеться силу свою відчути, владу показати. Що за задоволення безхребетних суздальців зневажати або новгородцю туфлю для цілування підставляти. Будь-який наказ виконають, батоги покірно стерплять та ще й дякую скажуть. А в чому тоді радість Батиєва? Немає її. Порожньо і холодно. Інша річ, якщо нового дикого жеребця об’їздити, підкорити своїй волі. Тут і пошана, і задоволення – усе відразу. Ось для чого князь Данило у столиці Орди перебуває. Бавиться з ним проклятий тартарин. Кігті випустить – втягне, ікла вищирить – сховає. Така гра в нього. Отже, не можна його розчаровувати. А вже потім – хто кого переграє.

Із такими думками князь Данило зістрибнув з коня біля ханського намету. До ніздрів його долинув запах горілого м’яса. Обернувшись, він подивився на вогнище, що палало внизу.

Цього ніяк не могло бути, але здалося Данилові, ніби відчуває він тепло, що виходить від далекого вогню. Ніби хтось хотів дати зрозуміти: не завжди буде зима; проб’ються крізь мерзлу землю паростки; зацвітуть вишневі сади на батьківщині; припече сонце; зникне морок.

Відкинувши полог, князь Данило проник до намету і спокійно пройшов крізь стрій озброєних охоронців. Не страшні йому були їхні мечі та списи. Його тепер сам Бог вів.