Розділ «IX Шлях до перемоги»

– Тоді доведеться мені тебе зарізати, – тихо, майже ласкаво сказав Данило. – Просто тут, поки ти до Батия не побіг заступництва шукати.

– До Батия? Заступництва? Борони Боже! Ріж, коли вирішив, князю. Тільки пояснив би спершу, за що.

– Не всяка правда корисна, писарю. Прочитають іноземці, як нас тут приймали, що подумають? Що не поважають ординці руських, а ті мовчки втираються. Ганьба велика на весь світ. Не бути цьому!

– Що ж ти хочеш, щоб я написав, князю? – запитав Никодим, обдумуючи почуте.

Данило кинув останній погляд на те, як готується вогняне поховання, і відвернувся з таким обличчям, ніби воно було висічене з найбілішого, найтвердішого мармуру.

– Напиши, що приймали мене з усім моїм двором і почтом чималим. Що королівські почесті надавали, із заморськими гостями знайомили. І нібито віддав Батий в моє розпорядження половину свого палацу. І дружина його з моїх рук дари побажала прийняти, і моїй Анні у відповідь дари передати. Решту сам придумай.

Никодим кивнув, потираючи лоба.

– Правильно міркуєш, князю, – сказав він нарешті. – Не все потрібно в літопис писати. Нащадкам про славні справи знати слід, нехай пишаються. – Він подивився Данилові в очі. – Батий поводився з тобою як рівний з рівним. Повагу виявляв.

– Ну ось і домовилися, – кивнув Данило головою із засніженим, ніби зовсім сивим волоссям. – Це добре. На сьогодні вистачить крові.

Никодим насупився:

– Ти впевнений, князю? Чи не в пастку тебе заманюють?

– Хіба ми зараз не в пастці? Або вільні у своїх вчинках і рішеннях?

– Що скажеш Батию?

– Ти про що, писарю? – Данило гордовито вигнув брову.

– Змагання…

– Які змагання?

Никодим ляснув себе по лобі і вклонився:

– Пробач, князю. Помутніння найшло. Сам не знаю, що кажу.

– Так не мели дурниць, – суворо сказав Данило, накинув край плаща на голову і пішов до свого вороного коня, якого вже привели і тримали за вуздечку двоє хлопчаків, з обличчями однаково пласкими і темними, як бронзові монети.

Трупи встигли скласти до купи і завалити колодами, які вже поливали маслом. Данило проскакав повз щодуху, здіймаючи за собою сніговий пил. Він дивився вперед і сидів в сідлі прямо, дуже прямо. Але він уже знав, що змусить себе зігнути спину в поклоні, коли увійде в ханські палаци. Ворог, із яким він мав справу, не мав права на чесне ставлення. Підлість не здолати правдою, у боротьбі з нею не обійтися без хитрощів.