Розділ I Дивні постояльці

Він знову зиркнув убік чорнявки, що вже прокинулась і дивилася на них широко відкритими зляканими очима.

— То ж чи не набавився бува пан? А якщо так, то може дасть побавитись і нам?

— Кому це вам?

Христоф потайки від них дістав з-за поясу невелику нагайку і заховав її за спиною.

— Нам, — чоловік вказав на двох своїх товаришів, що вже стояли на ногах і так само глипали голодними очима на ліжко, — а також іншим добродіям, що нидіють там унизу...

«Там унизу» — це була невелика смердюча зала, що правила за шинок. Кімната Христофа знаходилась на горищі.

— І нехай пан не турбується. Ми панську любку не скривдимо... — спраглий любощів волоцюга змінив тон і вже тепер по-справжньому вирішив домовитись, — і можемо навіть панові заплатити відкупні.

— Відкупні? — раптом з цікавістю перепитав Христоф.

— Авжеж, авжеж, — закивали головами всі троє прибулих.

— Скільки?

— Е-е-е... — зачухав потилицею промовець, — десять грошів...

— Здуріли, панове? — хмикнув постоялець, — знали б ви які божественні перса ховаються за тим дрантям, яким вона зараз укрита.

— Двадцять...

— Живіт у неї плаский, а стегна пишні. Таких, зізнатися, я ще не бачив...

— П’ятдесят, чорт забирай! — випалив чоловік.

— А чи відомо вам, який гарячий і хтивий рай поміж тих стегон? Яка це палка коханка, що не соромиться жодних любощів?.. — провадив далі Христоф, — ні? То будьте певні, що так і є! А ви пропонуєте мені п’ятдесят грошей відкупних? Флорин, трясця вашій матері! Флорин і не менше!..

— Та звідки ж нам знати? — облизавши губи, сказав торгівець, — треба хоч глянути... Глянути, що там, під тим дрантям.

— То дивіться, — Христоф вказав рукою на сполотнявілу від страху жінку, що міцно притискала до себе ковдру.

— І подивлюсь, — прохрипів чоловік, — і подивлюсь... Ану, покажи, кралечко, чи так воно все насправді, як оповів твій коханок...

Він підійшов до ліжка і вже простягнув до неї свої руки, коли ж Христоф рвучко змахнув нагайкою і щосили вперіщив того по спині.