Розділ I Дивні постояльці

Гостя поблажливо усміхнулася і відповіла, що насправді нічого й не розчула. Він по-шляхетськи представився їй, витискаючи з себе стільки добрих манер, скільки в ньому їх було. Жінка схвально кивнула, даючи зрозуміти, що оцінила його потуги належним чином. Сама вона представилась господарю як Софія Єлецька.

— Що ж, найперше, вам слід відпочити з дороги, а вже потім поговоримо з тобою, Христофе, наодинці, — мовив Фірлей і гукнув ключника.

Той миттю опинився перед господарем і глянув на нього відданими, як у пса, очима. Це був уже літній чоловік, трохи згорблений і сивий. Пересувався він так безшумно, що, здавалось, ключником у цьому замку насправді служив привид.

— Нашим гостям потрібні покої, — коротко сказав Фірлей.

Той вклонився у відповідь.

— Ходіть, прошу, за мною, — запросив їх ключник.

Мандрівники попрощалися з господарем і рушили слідом за слугою, який повів їх добряче стертими сходами кудись нагору.

— Йдіть поволі й обачно, — застеріг їх той, — тут можна впасти й добряче забитися.

Сам він, проте, подався попереду так швидко і бадьоро, що гості ледве за ним встигали, одразу ж і порушуючи засторогу. На щастя, до відведених їм покоїв вони дісталися цілими. Всередині кожної з двох кімнат було сиро і відгонило погано вичиненими шкурами. Ключник пояснив, що це від того, що там довго ніхто не мешкав. Кожен новий постоялець втягує в себе і сморід, і сирість, а потім виносить їх назовні під час прогулянок. Тож чим довше їхні гості тут пробудуть, тим краще для них самих, бо з часом побут їхній ставатиме все приємніший. Христоф відповів, що вони планують залишитися тут лише на одну ніч.

— Тоді ви, можливо, й не побачите її... — пробурмотів тихо ключник.

Втім, гості добре почули його слова.

— Кого «її»? — першою перепитала Софія.

Той затнувся і прикусив безкровну старечу губу.

— Не зважайте, — спробував відговоритися ключник.

Це ще більше підігріло інтерес прибулих.

— Кого чи що пан має на увазі? — запитав тепер уже Христоф.

Відвівши погляд, ключник неохоче промовив:

— Челядь бачить іноді величезну рись з вогненними очима, що гуляє вночі по замкових стінах і подвір’ї... Кажуть, це демон, що приходить сюди з пекла...

— А ви її бачили? — з цікавістю мовила Софія.

— Так, декілька разів... Інакше не повірив би і сказав, що все це вигадки.