Розділ другий

Вона всміхнулася. А що коли ця сволота, себто майстер модельок, зараз спостерігає за нею — якимось хитрим моделяторським способом?

— Анджею... — сказала вона зморено. — Ти мене втомив...

Календар висів на звичному місці — у спальні; сторінка розкрита була на позначці «грудень».

Вона опустилася на краєчок ліжка. Дістала записник, але додавати нічого не схотіла.

Які є варіанти?

Пан Петер напхав її наркотиками, і тепер вона живе всередині великої галюцинації?.. Тоді все зрозуміло. Тільки з якого дива?..

Вона роздратовано відкинула подушку. Зі зворотного боку наволочки виднілася довгаста бура пляма, Ірена гидливо скривилася.

Якого біса вона далася утягнути себе в цю сумнівну халепу? Тим більше що в ній замішаний Анджей...

От що... Десь вона читала, що існує спосіб відрізнити галюцинацію від реальності...

Вона стомилася. Ліжко чомусь не вселяло довіри — можливо, через пляму, якої на її наволочці ніколи не було. Притримуючись за скрипливі перила, Ірена зайшла в кабінет, увімкнула комп’ютер у надії відшукати на диску власний твір — але не знайшла. Нічого зі свіжих речей, навіть незакінченої повісті...

Вона лягла на канапу, натягнувши плед до підборіддя.

Чути було, як у передпокої стукає хвостом Сенсей.

Треба подумати. Трохи часу... Усе зв’язати. Усвідомити.

Модель. Оце все — МОДЕЛЬ?!

Вона потягнулася до телефону. З пам’яті набрала номер довготелесого професора східної літератури. Чекаючи зв’язку, всміхнулась подумки. Це ж треба... Зараз перевіримо...

— Ірена?! Ви вже повернулися? Це ж чудово!

Вона сіла на канапі, бездумно кутаючись у плед.

— Я такий радий вас чути! Ваші студенти вас чекають... Правда, Карателька стоїть на вухах, бо триместр уже п’ять тижнів як почався... Ірено, як ви з’їздили?

— Добре, — сказала вона розгублено. — Дякую...

— Коли вас чекати? Із торбою вражень, із сувенірами? — голос професора став грайливим.