Розділ «Глава 5»

— У мене все добре. Все ніяк не було часу заглянути в Школу. Справи клану весь час забирають. Та й до столиці я тільки вчора приїхав. Якраз на бал. Як твоє навчання?

— Якщо чесно, вже неабияк набридло. Багукхан вирішив мене добити заняттями. Ставить багато додаткових. Добре, що навчальний період закінчився. Хоч трохи відпочину.

— Ти займайся. Хранитель зайвим навантажувати не буде. Ой, забазікався я тут з тобою. Я чому тебе знайшов. Хеган просив відвести тебе до Магістра Дорінга. Він тебе вже чекає.

— Нарешті. А то я боявся, що всю ніч доведеться тут стирчати. Давай веди.

— Ніку, ти будь обережнішим. Дорінг рідкісна сволота. І обов’язково буде у тебе в голові копатися. Це його улюблене заняття.

— Нехай копається скільки захоче, — посміхнувся учень.

Зонколан, розштовхуючи людей, як криголам, направився в один з кутів залу. Там виявилася невелика ніша, в якій, зручно розташувавшись в глибоких кріслах, розмовляли кілька магів.

— Магістре Дорінгу, — Зонколан, зігнувшись у два рази, нахилився до одного з магів. — Ви просили запросити до вас учня Школи Ніка Елішу Крігера. Ось він.

— Дякую, шановний Зонколане. Ви можете йти. Я трохи побалакаю з вашим учнем і швидко його відпущу веселитися, — відповів королівський маг. У словах відчувалися ворожість і якась зверхність. Він повернувся до учня й продовжив: — Добрий вечір, Ніку. Сідайте навпроти. Мені хотілося б поставити вам декілька запитань.

— Добрий вечір, Магістре. Я із задоволенням відповім на всі ваші запитання, — ввічливо відповів Нік, граючи наївного дурнуватого учня.

— Ось і добре. Я постараюся забрати не надто багато вашого часу. Як вам навчається в Школі? — почав здалеку Магістр.

Нік відчув, як мерзенна холодна змія намагається забратися йому в голову. Було неприємно і хотілося посмикати головою, звільнитися від цього відчуття, але доводилося терпіти та не подавати виду, внутрішньо насолоджуючись очікуваним результатом.

— Все добре. Важкувато трохи звикати до таких змін у моєму житті. Я ж не молодий хлопець, тому важко в такому віці знову починати вчитися.

На обличчі Дорінга відбилося здивування. Навіть виникла незручна пауза. Він ніяк не міг зрозуміти, що відбувається з його заклинанням. Але взяв себе в руки й продовжив.

— Ніку, я бачу, ви скуті. Ви боїтесь мене? Не потрібно. Розслабтеся. Це не іспит. Ми просто розмовляємо. Мені цікаво дізнатися трохи більше про такого незвичайного учня, — в голові у Ніка посилився тиск. Неначе хтось свердлом намагався пробитися в його черепну коробку. — Розкажіть, як же так сталося, що ви так пізно потрапили в Школу?

— Що ви, Магістре, я себе добре почуваю у вашому товаристві, — посміхнувся Нік. — А як я потрапив у Школу? Та це в принципі звичайна історія. Я навіть не підозрював, що в мене є здібності мага. Чи як це називається Зерно мага. Я жив у невеликому замку Штенер в Іриді. Це досить відокремлене, покинуте місце. Через те, що я був молодшим сином у родині, то великої уваги на мене не звертали. Вчився я різним наукам, більше собі в задоволення. Але кілька років тому сталося лихо. Загинув мій старший брат Спуд. А мій батько не зміг пережити цього і став несповна розуму й незабаром теж помер. Управляти справами я не вмів, та й нестерпно стало там жити. Я продав замок і відправився подорожувати. Багато плавав з моряками по островах Північного моря, рідко повертаючись на велику землю. І ось одного разу в маленькому приморському містечку я зустрівся з Ліною Срібною Драконицею. Вона сказала, що у мене є Зерно мага і мені треба йти вчитися в Школу. Я спочатку сильно не хотів, ну куди мені, дорослому чоловіку, починати вчитися з молодими, але Ліна мене переконала. Вона відправила мене в місто Холу, що на кордоні, де на мене чекав Магістр Зонколан. Ось така історія.

Весь час поки тривала розповідь Нік пильно спостерігав за Дорінгом. Він все не полишав спроб проникнути в свідомість учня. Червоний від прикладених зусиль та зі злості, що всі його спроби були невдалими, зовні він залишався спокійним і продовжував ставити запитання.

— Скажіть, Ніку. Ви можете сказати, де зараз знаходитися Ліна?

— На жаль, Магістре Дорінг, не можу. Я не знаю, де вона живе. Ми зустрілися в невеликому містечку на березі моря. Вона говорила, що теж подорожує, а звідки і куди не сказала.

— Але, як мені розповіли, Ліна провела з вами первинну ініціацію.