Розділ «Глава 5»

Нік і сам злякався цього крику, хоча стояв поруч. Але реакція Багукхана здивувала та налякала його ще більше. Очі Хранителя стали холодними та колючими, голос суворим і навіть якимось могутнім. Ніку здалося, що маг став більше свого звичного зросту. Він змахнув рукою і Нік помітив, як навколо них утворився ледве помітний купол. Такий же Багукхан створював, коли розмовляв з ним і не хотів, щоб їх підслуховували.

— Ти забув, хто я такий? — прозвучав грізний голос Хранителя. Нік подивився на директора й Магістра Дорінга. Обличчя тих були блідими та переляканими. — Ще раз посмієш заволати в мій бік, я зроблю так, що ти навіть слова не зможеш сказати до самої смерті. Що ти тут влаштував? І як ти взагалі посмів вриватися в Школу з солдатами?

— Вибачте, Хранителю, — Тан якось одразу знітився, зсутулився та потупив погляд. — Сьогодні сталася неприємна подія, і я не зміг себе контролювати.

— Розповідай, що сталося та чому ви тут.

— Я не хочу, щоб це чули. Давайте відійдемо.

— Я вже подбав про це. Нас ніхто не почує, — відповів маг. — Розповідай.

— А цей учень? — Тан вказав на Ніка.

— Це зі мною. І до того ж, кращий друг професора Атавхаї. Тільки він зможе його заспокоїти.

— Зрозуміло, — сказав Тан й підозріло подивився на Ніка, але почав розповідати. — Сьогодні вранці, як зазвичай, король Фенстел відправився на полювання в ліс неподалік від міста. Його супроводжував загін охорони. Як мені доповіли, під час полювання на них напали та намагалися вбити короля. Охороні вдалося знищити всіх нападників. Правда, досить великою ціною. Загинуло троє людей і п’ятеро поранено Нападникам вдалося дістатися до короля. Один з них зміг дотягнутися і поранити коня батька. Король впав і сильно вдарився об землю. Лікарі кажуть страшного нічого немає. Сильно забив плече та зламав руку. Як виявилося, меч нападника був обмазаний отрутою. Кінь помер дуже швидко від невеликої рани.

— Тепер зрозуміло чому ти нервуєш, — перебив принца Хранитель. — Але навіщо треба було вриватися в Школу і звинувачувати Атавхаї? Він як може бути з цим пов’язаний?

— Вся справа в тому, — продовжив Тан, трохи заспокоївшись, — що всі нападники були нечистю. Це були мерці і зомбі. Магістр Дорінг вважає, що таке під силу тільки дуже сильному Некроманту. А у нас в країні такий тільки один. Це Магістр Атавхаї.

— Ну, Дорінг, той завжди був недалеким, але ти що, дурень? — не добираючи вирази відповів Хранитель. Нік побачив, як зла гримаса проскочила по обличчю Дорінга. — Скільки років Атавхаї вірно служить твоєму батькові й королівству. Тільки ідіот міг на нього подумати.

— А що я повинен був думати, якщо у нас тільки Атавхаї сильний Некромант? — розвів руками принц. — Мені дуже треба з ним поговорити. А він як це почув, викинув мене та Магістра Дорінга за двері. А бійцям дісталося по повній.

— Добре, ми зараз спробуємо з ним поговорити і щось придумаємо, — сказав Багукхан та потягнув Ніка в клас до Некроманта.

Офіцери і солдати розступилися, з жалем дивлячись на них. Вони вже бачили, що злий демон зробив з їх товаришами.

— Атавхаї! Це я, Багукхан. Ми з Ніком заходимо до тебе, тому поводься добре, — прокричав Хранитель, перед тим як зайти до зали.

Зайшовши в клас, вони побачили моторошну сцену хаосу. Столи були розбиті та розкидані, частина з них була повалена біля протилежної стіни у вигляді барикад, які закривали вхід в підсобне приміщення, де сховався демон.

— Іди сюди, здоровий, червоний психу, — посміхаючись, сказав Багукхан, закривши за собою вхідні двері і розглядаючи поле битви. — Давай швидше вилазь з своєї фортеці.

Барикада зі столів заворушилася і з гуркотом в ній утворився прохід. В клас вийшов Атавхаї злий, з палаючими очима.

— Ну, і чого ти розійшовся? — спокійно запитав Хранитель, сідаючи на один з вцілілих стільців.