— Багукхане, потрібна твоя допомога. Там проблеми у Атавхаї! — порушивши всі правила етикету, швиденько сказав учень.
— Що трапилося? — спокійно відповів Хранитель і подивився на нього.
— Я сам не особливо розібрався. Примчав в Школу злий принц Тан з Магістром Дорінгом і бойовими офіцерами. Виходи закриті. Наскільки я зрозумів, королевич в чомусь страшному підозрює Атавхаї. Спробували його допитати. Він викинув їх із зали. Зараз послали Хегана, щоб той заспокоїв демона. Але директор, судячи з усього, не вірить у звинувачення. Тому буде велика бійня. А мені б дуже не хотілося, щоб професор постраждав.
— Та він завжди був гарячим, коли зачіпали його честь. — Хранитель повільно підвівся з-за столу і пішов до виходу. — Ти підеш зі мною. Він з тебе порох здуває, тому особливо бушувати не буде. Постараємося всіх заспокоїти. Щоб не сталося, воно не вартує нових жертв.
Хранитель не поспішав. Нік мало не бігав навколо нього від нетерпіння, але це не змусило старого прискоритися.
— Багукхане, може, підемо трохи швидше? Ти ж сам казав, що не потрібно зайвих жертв. Хтозна чого вони вже встигнуть натворити, — підштовхував Хранителя Нік.
— Ніку. По-перше, я стара людина і бігати мені вже не під силу. По-друге, я впевнений в Атавхаї. Ну, зламає кілька занадто безтурботних ший. Не біда. А по-третє, чим довше наші правителі будуть скаженіти з безсилої люті, тим швидше вислухають нас. Іноді потрібно дати ситуації дозріти, — повчально сказав Хранитель та хитро підморгнув. — Наприклад, ось як Ліна з тобою вчинила.
— Не найвдаліший приклад. Поки немає підтверджень, що від двадцятирічної затримки хтось отримав якісь вигоди, — відповів учень.
— Це тобі так здається. Ти стільки знань і навичок придбав за цей час, став мудрішим та обачнішими, а скільки подарунків ти отримав від Гуру. Навряд, ти б отримав їх, якби був молодим, недосвідченим і гарячим.
— Зараз мова не про мене. Треба Атавхаї рятувати, а то злий Тан може й армію проти нього послати.
— Ну, значить, буде в Тротсі на одну армію менше, — посміхнувся старий.
Нарешті вони дісталися до майданчика між поверхами. Ситуація майже не змінилася, якщо не брати до уваги збільшення кількості допитливих роззяв. Протиснувшись між ними, Хранитель і Нік вперлися в стрій солдат, які перекрили вхід.
— Солдате, ти б не міг відійти і пропустити дідуся до он тієї купки начальників, що репетують? — посміхаючись, сказав маг здоровенному солдату.
— Не можу. Наказ нікого не пропускати.
— Тоді піди та передай їм, що Багукхан прийшов.
Солдат гордовито, з висоти свого зросту, подивився на Хранителя і зробив вигляд, що не почув його.
— Солдате, я б на твоєму місці послухався, що говорить цей мудрий маг. І швиденько зробив те, що він просить, якщо не хочеш, щоб він зараз перетворив тебе у віслюка. Ні, мабуть, краще в соляний стовп. Тобі ж наказано стояти, стовпові це робити зручніше, — втрутився Нік.
Солдат нерішуче подивився на Хранителя, згадав, що він в магічній Школі і, злякавшись, все-таки пішов доповідати начальству. Директор Хеган, почувши доповідь, не чекаючи рішення Тана, підбіг до них і за руку потягнув Хранителя до начальства. Багукхан, у свою чергу, кивнув Ніку, змушуючи того йти з ним.
— Ну, і що у вас тут сталося? — спокійно запитав Багукхан, підходячи до принца.
— Та ви, маги, взагалі страх втратили! Своє місце забули! — почав кричати Тан, нахилившись, прямо в обличчя Хранителю. — Я королівський син. Спадкоємець престолу. Командувач арміями королівства. А якийсь смердючий демон сміє викидати мене із зали і калічити моїх воїнів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золотий маг. Зерно» автора Бакума Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5“ на сторінці 22. Приємного читання.