Розділ «Глава 5»

— От і підтверджуй собі спокійно у себе в Школі. Там потрібні твої розрахунки та висновки, а нам важливі твої загальні зауваження і поради. Розповідай, до яких висновків ти вже прийшов? І що можеш порадити?

— Ну, якщо в загальному… Не надаючи точні цифри та розрахунки… Не враховуючи точний аналіз вартості залишків…

— Цифріте, припини нудити. Давай конкретні висновки та поради, — гримнув на скарбника Нік.

— Я зрозумів, зрозумів, — відреагував Цифріт. — На мою думку, ситуація з майстернею дуже погана. Трохи більше, ніж через тридцять днів, треба буде вносити плату за патент кузні. Без зброї та обладунків і з двома гномами це сімсот татінів. Якщо Окертуз не має прихованого запасу, то зробити це буде практично неможливо. У касі трохи більше шести десятків татінів, товару є десь татінів на сто-сто п’ятдесят. Є трохи матеріалу, щоб доробити ще щось до ярмарку. Навіть якщо все вдасться продати, то в сумі буде максимум двісті п’ятдесят татінів. Є ще борг за матеріали та й їм усім якось прожити весь цей час треба. Є з десяток непоганих мечів та пару кольчуг. Самі продати вони це не можуть. Значить, треба їх тихенько продати через інші майстерні. А це хіба що за півціни. Отже, що ми маємо. В кращому випадку, якщо все це вдасться продати, а витрати за цей період будуть не дуже великі, борг теж поки не віддавати, то пощастить назбирати до чотирьох сотень татінів. Цього не вистачить заплатити за дозвіл на роботу. Тому, якщо не брати у когось в борг, то після ярмарку кузня працювати не зможе. Хоча з такими продажами я взагалі не бачу сенсу працювати далі. Це тільки збільшувати борги.

— А з приводу прав на вироби ти дізнавався? — запитав Нік.

— Так, дізнався. Їх є два види. Можна отримати безстрокове право на товар. Коштує таке дуже не дешево. Залежно від виду та вартості товару, від тисячі до двох тисяч татінів. Можна таке право купити на один рік. Це коштує двісті, а потім стільки ж за продовження ще на рік.

— А наскільки серйозно захищає гільдія ці права?

— Ну в принципі, для гільдій це непоганий заробіток, тому стежать. Вони ж ще мають частину штрафів за порушення. У столиці та у великих містах, звичайно, з цим краще, а от десь в глибинці не надто стежать.

— Зрозуміло. А що з оцінкою майстерні і будинку, якщо Окертуз все-таки захоче її продати?

— З цим теж не все просто. Після того, як майстерня опинилася в самому кінці вулиці майстрів зброярів і ковалів, то продати її буде дуже не просто. Думаю, що купити її захочуть тільки більші майстерні як додаткове виробництво або склад.

— Зрозуміло, — сумно сказав Окертуз. — А що з вартістю?

— Якщо швидко, то дві-три тисячі. Якщо вдало, то максимум п’ять, — відповів казначей-учень.

— Ну що ж, на це і будемо розраховувати, — підсумував зовсім засмучений коваль і звернувся до гномів, що сиділи поряд: — А ви що думаєте з цього приводу?

— А що ми? Якщо не проженеш, то куди ти — туди й ми, — відповів за двох Еред. — У провінції за ці гроші відкриємо нову майстерню. Плата за вступ в гільдію та дозвіл на роботу там значно менша. Знову зможемо зброю і обладунки робити та продавати. Не пропадемо.

— Спасибі вам, друзі. Будемо готуватися до переїзду після ярмарку.

— Ти не поспішай ховати майстерню завчасно, — втрутився Нік. — Є у мене пару ідей. Ти хочеш зберегти майстерню?

— Дуже хочу, — пожвавішав Окертуз.

— Тоді поклич Раті і я розповім тобі, як можна це зробити.

Коли до них приєдналася дружина Окертуза, Нік продовжив:

— Всі в зборі. Тоді слухайте та думайте. Я готовий викупити у тебе половину майстерні. Я заплачу тобі дві тисячі татінів, але за умови, що більша частина цієї суми буде вкладена в кузню. Тисячу двісті ти внесеш за дозвіл на наступний рік виготовляти і продавати не тільки залізні вироби, а й зброю та обладунки. Сплатиш борги за матеріалами та закупиш додаткові. Частина піде на придбання прав на деякі вироби. Що залишиться — витратиш на сім’ю і цих двох гномів. Що ти скажеш на таку пропозицію?