Розділ «Глава З»

— Ні! Ти лист від Ліни пам’ятаєш. Віднині я за тобою постійно наглядатиму. А вже щоб залишити тебе наодинці з цими старими надутими упирями — не дочекаються. Та й мені подобається лякати їх своєю присутністю. Ну, ходімо!

Професор відкрив двері та підштовхнув Ніка всередину кімнати. Скоріше, це був невеликий зал. Хоча двері були трохи замалі для демона і йому довелося сильно нахилятися, щоб увійти, але всередині перед Ніком відкрилася досить велика й висока кімната. Одна стіна була повністю з вікон, і вечірнє сонце заливало її м’яким світлом останніх променів. Навпроти входу починався довгий стіл, на чолі якого сидів директор Школи Магістр Хеган. Нік не міг визначити, скільки йому років. Маги жили набагато довше звичайних людей, але цей виглядав літнім навіть серед магів. За столом сиділо ще з десяток магів, декого він бачив на урочистій частині. Серед них був Зонколан, що трохи заспокоїло Ніка.

— Щось не дуже ви пунктуальні, — сказав невисокий і теж немолодий маг, що сидів першим по праву руку від директора Школи. — Прикро, що учень змушує чекати на себе членів Ради.

— Перепрошую, шановні колеги, але він через мене спізнився, — Атавхаї став перед Ніком, приймаючи гнів на себе.

— Що ж, це у вашому стилі, шановний професоре, — сказав той самий маг. Було помітно, що він тут головний, а не господар кабінету. Придивившись уважніше, Нік упізнав у ньому Главу магічного Ордену. — Приєднуйтеся до нас, професоре Атавхаї. А ви, Магістре Зонколане, представте нам учня вашого клану й поясніть, будь ласка, чому його не було на представленні учнів, що є значним порушенням правил Школи. І навіщо ми тут повинні з ним знайомитися. І головне — чому тільки кілька членів Ради ви попросили для цього залишитися.

— Шановний Магістре Нуфо і шановні колеги! — почав промову Магістр Зонколан, піднявшись зі свого місця. — Я ще раз прошу вибачення за моє прохання порушити наші правила заради цього учня й залишитися тут саме в тому складі, на якому я наполягав. Але ситуація і ті новини, про які ви дізнаєтеся, змусила мене вчинити саме так. Дозвольте представити вам учня Школи від клану Срібних Драконів. Його звати Нік.

— Чудово! — перебив Зонколана один із магів, що сидів навпроти. — Що особливого в цьому учневі, крім того, що він вже зовсім не молодий.

— Не поспішайте, Магістре Вута Еста. Зараз все дізнаєтеся. — відповів спокійно Зонколан і, повернувшись до Ніка, попросив. — Ніку, розкажи, будь ласка, шановним колегам, для чого вони тут зібралися.

— Магістр Зонколан правильно сказав, що інформація, яку тут буде озвучено, не для всіх, але дуже важлива для магічного Ордену, тому вас запросили, — почав розповідати Нік. Він не знав, чи можна довіряти всім, хто сидів у кімнаті, тому обережно підбирав слова й вибирав інформацію, яку безпечно було б розкривати. — Ще сто днів тому я не знав, що володію магічним даром. Так вийшло, що мене знайшла маг на ім’я Ліна. Тут усі її знають як Ліну Срібну Драконицю.

— Це брехня! Всі знають, що Магістр Ліна померла багато років тому! — схопився зі свого місця все той же невгамовний маг, якого Зонколан назвав Магістром Вута Еста.

Нік навіть відчув, як хтось намагався прочитати його думки. Він подумки посміхнувся, знаючи, яке розчарування чекає цього мага. Кімнатою пройшовся легкий потік шепоту. Маги тихо перемовлялися один з одним.

— Ліна припускала, що саме так і думають маги Ордену, тому написала вам листа, — спокійно продовжив Нік, не звертаючи увагу на недовірливого мага.

Він дістав з кишені лист та передав його професору Атавхаї. Той встав, підійшов до Магістра Нуфо і в свою чергу передав листа йому. Нік помітив, що частина магів, поряд з якими проходив демон, лякливо групувалися і намагалися відхилитися від нього, як від прокаженого. Глава Ордену розкрив лист, уважно подивився на текст і підпис та передав його директору школи Магістрові Хегану. Той у свою чергу оглянув підпис і повернув лист Нуфо.

— Я засвідчую, що це почерк та підпис Ліни Срібної Дракониці, — сказав директор і оглянув присутніх. — Це дуже хороша новина, що Ліна жива. Але чому ж вона не прибула в Школу разом з вами, Ніку?

— Вона не хоче повертатися до активного магічного життя і бажає залишатися там, де вона зараз живе у мирі та спокої, — відповів Нік. Правда, химерність фрази дратувала його самого, але так говорила йому сама Ліна. — Прошу прочитати лист, який вона вам адресувала.

— Одну хвилинку, Магістре Нуфо! — сказав директор Школи, не даючи тому почати читати листа. — Магістре Зонколане, ви можете сказати нам, де знаходиться Ліна. Мені б дуже хотілося її провідати.

— На жаль, я цього не знаю, — спокійно відповів Зонколан, нітрохи не зніяковівши від власної брехні. — Це знає тільки Нік. Але, очевидно, на прохання Ліни, він навіть мені цього не сказав.

— Ага, точно. І мені не сказав. Хоча я йому погрожував ноги вкоротити! — раптом вліз у розмову професор Атавхаї. — Ви ж знаєте, якими друзями ми були з Ліною!

— Ніку, скажіть, а чи знаєте ви, а також чи можете нам сказати, де знаходиться Магістр Ліна? — не припиняв спроби Магістр Хеган.

— Ні, я так само не знаю, де живе Ліна, — відповів Нік, гніваючись на Зонколана, який нахабно перевів стрілки на нього.