Розділ «Глава З»

— Зонколане, почекай, — Нік зупинився і покликав Главу клану.

— Ніку, давай я тебе відведу до кімнати, а всі проблеми вирішимо завтра, — втомлено відповів Зонколан.

— Я розумію, що ти втомився і поспішаєш додому, але я за цілий день нічого не їв. Давай ти мене відведеш на кухню, а потім підеш до себе. А я вже якось сам доберуся до своєї кімнати, — наполегливо сказав Нік.

— Оце так! Я зовсім забув, що ти навіть не снідав. Я встиг пообідати з іншими Магістрами. Ти правий. Я тебе відведу на кухню. Там щось знайдемо тобі перекусити. Там завжди є чергові кухарі. Потім вони тобі покажуть дорогу до твоєї кімнати.

На щастя Ніка, шлях до кухні виявився короткий і вже через декілька хвилин він за запахом відчув, що наближається до бажаної їжі. Вони завернули за поворот і з ходу налетіли на людину. Нік не бачив, хто це був через широку спину Зонколана. Виглянувши, він побачив переляканого учня, який намагався нишком відступити від грізного Глави клану Драконів. Але це в нього виходило погано. Учень був великих розмірів і не стільки у висоту, як у ширину. Його велике тіло різко контрастувало з, на диво, приємним і навіть дитячим обличчям.

— Матотору, що ти тут робиш вночі? — громом серед тиші пролунав бас Зонколана. — Ти знову внадився на кухню за їжею. Ти колись лопнеш від переїдання!

— Пане Магістре, будь ласка, не карайте мене. Я більше не буду, — видавив із себе учень. — Я вже біжу до себе.

— Стій на місці, — вже тихіше продовжував Зонколан. — Ніку, знайомся. Ось ця безрозмірна і вічно голодна істота — учень нашого клану, Матотору. Він раніше нас прибув до Школи, щоб підготувати кімнати клану. Але, мабуть, він за цей час вже встиг ґрунтовно спустошити кухню. Ти хоч підготував все, про що ми говорили?

— Так, Магістре, я все зробив. Тільки зголоднів сильно… — на обличчі Матотору вже не було страху. Він зрозумів, що сьогодні його вже не каратимуть.

— Гаразд. У мене немає часу. Відведеш Ніка на кухню, щоб його погодували. А потім покажеш йому дорогу до його кімнати. Він буде жити в п’ятдесят сьомій. І взагалі будеш йому у всьому допомагати перший час. Ти все зрозумів?

— Звичайно, Магістре! Все зроблю!

— І дивись мені! Якщо ще раз мені поскаржаться, що ти вночі грабуєш кухню, покараю, — не дуже грізно й швидше для профілактики сказав Зонколан і вже зібрався йти, але зупинився, так, ніби щось пригадав.

— Ніку, зачекай. Трохи не забув. Ось ключ від твоєї кімнати. Покажеш Багукхану, він пропустить. Я його попередив про тебе, — сказав Зонколан і віддав Ніку дивної форми ключ. Розвернувся і швидко пішов геть.

— Ну що, давай знайомитися! — Нік простягнув учневі руку для вітання, чим немало збентежив того. Зрозумівши свою помилку, він швидко прибрав її, зробивши вигляд, що нічого не сталося. — Мене звати Нік. Я новий учень клану. Яке твоє ім’я, я вже знаю. Показуй дорогу на кухню, а то я з ранку нічого не їв.

— Гаразд, ходімо! — Матотору розслабився і вже почав поглядати на Ніка з цікавістю. — А скільки тобі років? Ти вибач, але я ще не бачив учнів твого віку.

— Ну, так вже вийшло. Мені сорок два роки. Майже старий, — відповів Нік і посміхнувся, згадавши всі зауваження з цього приводу, які він отримував від Ліни. — Давай вже підемо поїмо що-небудь. Бо я не лишень голодний, але і втомився. Дуже спати хочеться.

— Вибач. Та власне ось вона, кухня, — сказав товстун, відкриваючи двері. І як тільки голова Матотору зникла всередині, з кухні долинула лайка.

— Це знову ти! Ти ж тільки кілька хвилин тому пішов. Та ти зжер вже тижневий раціон учня. Коли ж ти лопнеш! — пролунало через двері.

— Клу, ти все не так зрозумів! Я б і радий ще трохи поїсти, але цього разу мене послав Магістр Зонколан. Треба нагодувати нового учня Школи, — примирливо сказав Матотору.

Після того, як немаленьке тільце учня повністю влізло в кухню, Нік зміг пробратися повз нього і зайти всередину. Перед товстуном стояв зовсім не схожий на кухаря молодий хлопець, досить скромної комплекції. Особливо це було помітно на фоні Матотору. Червоний від злості, він був готовий вигнати нахабу зі своєї кухні пристойним черпаком. Нік зрозумів, що пора втрутитися, а то доведеться вести нового знайомого ще й до лікаря.