Розділ «Частина перша»

– Я завжди думав, що бандерівці були з фашистами заодно, – зопалу бовкнув Максим й одразу пошкодував, бо гість навпроти різко нахмурив брови і поглянув на нього недобрим оком.

– Вам треба менше думати, товаришу Смаль! Надіюся, що ви розумієте всю серйозність оцієї справи?! Зараз бандерівці нас не цікавлять. Нас цікавить, хто і з якою метою намагається ввести в оману радянське керівництво. І ви мусите нам у цьому допомогти.

– Я не можу!

– Чому?

– Бо від мене нічого не залежить. Я простий радянський громадянин, – тремтячим голосом пробелькотів Макс. – І я ненавиджу фашистів.

– Киньте це, Максиме. І не будьте слизняком. Ви станете нашим помічником і допоможете зібрати деяку інформацію. Будете старанно виконувати все, що ми накажемо. А почнете з того, що нарешті припините нам брехати.

– Я не брехав! – майже крикнув Максим, і в останню мить голос його зірвався на якийсь півнячий вереск.

– Брехали, Максиме. Ви погано уявляєте собі нашу службу й наші можливості. Уже перші ваші слова сьогодні були брехливими.

Макса кинуло в холодний піт.

– Отже, ваше прізвище?! – єхидно запитав Микола Трохимович.

У кімнаті панувала мертва тиша. Розширені Максимові зіниці були повні відчаю.

– Ваше справжнє прізвище! – з притиском і погрозою в голосі повторив оперативник.

– Шмойль, – видихнув Макс.

– Ім’я та по батькові?!

– Максим Товійович.

– Хто і коли вніс відповідні зміни в документи?

– Моя мати. В 1947 році.

– Навіщо?

Максим мовчав.

– Я, до речі, можу відповісти за вас. Ваша мати Мойра внесла зміни в документи з однієї простої причини – тому, що ваш батько, Товій Мойшевич Шмойль, зник за невідомих обставин і за її (і нашими також) підозрами причетний до якоїсь таємничої, заплутаної історії. Ну, що ви на це скажете?