Розділ «ЯВА XI»

Лiхтаренко. Еге! Не вмер Данило, та болячка вдавила! Слухайте, Феноген Петрович! Ви не сварiться зо мною, бо наскочила коса на "камiнь. Я не з тих, що бояться! Нi! Так i знайте. Берiть - я вам не заважаю, не заважайте й менi! Я не вiзьму по-дурному, а перше зроблю хазяїновi користь, а потiм i себе не забуду… Краще зробимо мiж собою договор: брать, де дають i де можна, а па менших звертать! От ви хотiли вигнать Клима - так i треба, щоб замазать очi за валахи, бо й вiн дещо знає, -. тiлько вам це не удалося; хотiли нашкодить за пшеницю менi, та нашкодили Зозулi… Бо ви чули дзвiн, та* не знаєте, вiдкiль вiн, постарiли, нюхало зопсувалося! За пшеницю я взяв теж п'ятсот рублiв, по пiвкопiйки з пуда, ану, докажiть… То-то! А якби ви були в компанiї зо мною, то я взяв би по копiйцi i вам дав би триста карбованцiв, а хазяїн взяв би не сорок тисяч чистоганом, а тридцять вiсiм… Чого ж йому ще? Дай боже повiк! Що, хiба не правда?

Феноген. Правда!.. Дивлюсь я на тебе i думаю: де ти такни узявся? От вiк прожив коло таких дiл, де кожний день одним великi баришi, другим грошi, а третiм, як кажуть, шишi, - а такого iдола, як ти, не бачив! Ми хоч крились i криємось, а ти говориш про те, що взяв чи вкрав, немов кому добро зробив!!!

Лiхтаренко. А як же б ти думав?! Що то за слово - украсти? Украсти можна тiлько коняку, вола i все те, що є живого i що готове вже лежить на свойому мiсцi. Я нiчого такого не беру, не краду - боже сохрани! Я так роблю: щоб все те, що є в хазяїна, було цiле i щоб менi була користь! Це комерчеський гендель! От я одберу вiд мужикiв оброчну казенну землю, вiзьму надiли в аренду, i мужики, оставшись без землi, будуть робить на нашого хазяїна, як крiпаки! Та щоб вiд такого комерчеського генделя не мать користi! Тодi б у. лiчив себе iюслiдцiм дурнем! Хазяїн хоче заробить, i я хочу заробить? Всi рвуть, де тiльки можна зiрвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде багатiють? Я не такий! Завидують тiлько недотепи!

Феноген. I розумно, i правдиво! I де ти такий узявся? Лiхтаренко.

Хазяїни викохали! Бачите, колись, кажуть, були одважнi люде на вiйнi, - бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як капуста з качанiв; тепер нема таких страховий i вся одвага чоловiча йде на те - де б бiльше зачепить!.. Колись бусурманiв обдирали, а тепер своїх рiдних! Як на вiйнi нiкого не жалiли, - бо ти не вб'єш, тебе уб'ють, - так тут нема чого слини розпускать: не вiзьмеш ти, то вiзьмуть з тебе!

Феноген. Ну, поцiлуємся i будемо товаришами!

Цiлуються.

Лiхтаренко. Так краще! Знайте, що Петька Михайлов дуту свою торговлю i все хазяйство хоче зiрвать мiною банкротства. Банкротство - комерчеський гендель! Цим способом вiн обiкраде багато людей, а сам наживе мiлiон! Менi вже вiдомо, що i наш хазяїн взявся йому помагать i переганяє на свої степи дванадцять тисяч овець. Куртц - "етi нiкогда!", бо вiн дурень, а ми - "етi всегда!". При салганах будете ви - не ловiть же гав! Коли перше брали копiйку, берiть десять! Жалiтись не будуть, нема куди: тут вор у вора краде! Коли що треба, я поможу, зате ж, що б я не зробив, - помагайте! Що б ви не почули: кому i скiлько я дав одступного на торгах за оброчну казенну землю, за скiлько я пiдкупив полномочених i всю громаду вiддать свої надiли в аренду, - не ваше дiло!

Феноген. Я i слiпий, i глухий, i нiмий: роби, як хочеш, та мене не забувай.

Входе Зозуля.

ЯВА XII Лiхтарем к о, Феноген i Зозуля.

Зозуля. До речi я вас тут обох застав! Ви, Феноген Петрович, хазяїновi наговорили, а Порфирiй Аристархович, не заступились, i я зiстався осоромлений невинно i без хлiба!

Феноген. Тебе покарано для примiру, щоб другi бачили кару i боялись! А без страху - один вiзьме, другий вiзьме, потiм розоренiє; а ми всi хлiб коло хазяїна їмо… Бережи хазяйського добра, як ока: грiх великий потай брать з економiї.

Зозуля. Так я ж не брав, бога бiйтесь!

Лiхтаренко. То хтось другий взяв: з пальця ж не висмоктали.

Зозуля. То я за другого повинен страждать?

Лiхтаренко. А так. От тепер тебе розщитали, грiх покрився, все затихло, i хазяїн заспокоївся, не буде гризти других. Потiм, може, ще що пропаде, скажуть: Зозуля взяв, - а тебе вже нема, i знову тихо, i для других полегкiсть. Тут колесо так крутиться: одних даве, а другi проскакують!

Зозуля. У мене волосся на головi пiднiмається вiд ваших речей. Невже вам нi крихти не жаль мене, моєї честi i моєї сiм'ї? Я ж нiчого не взяв, i ще навiть не навчився красти, бо тiлько торiк з земледiльчеської школи вийшов. Ви ж цим псуєте навiк в моїм життi шлях: мене нiхто не прийме на службу!

Феноген. Приймуть! Нi доброго, нi злого атестата тобi не дадуть; публiкацiї об тiм, за вiщо тебе розщитали, нiгде не буде, то й мiсце, бог дасть, найдеш собi! Тiлько раю тобi: служи чесно, не паскудь своїх рук, то й ця вина тобi проститься; коли ж нас хто запитає: чого розщитали? - то i ми скажемо: сам не захотiв!

Зозуля. То це й уся порада? То й хазяїн те саме скаже?