Розділ «ЯВА ХI11»

Пузир. Це можна. До речi, менi треба орден получить.

Золотницький. Який?

Пузир. Станiслава второй степенi на шию!

Золотницький. В такiм разi шампанського став!

Пузир. А де я його вам вiзьму?

Золотницький. Так у городi поставиш, там найдем.

Пузир. Та, може, я ще i не поїду, бо дiла у мене дома є и трохи таки нездужаю.

Золотницький. Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тим часом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!

Пузир. Зараз будемо обiдать. Тiлько вибачайте - у мене фрiкасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хрiну, борщ, заварювана каша до сала та пирiг, може, є з яблок.

Золотницький. Чудово! Аж слина котиться! Слухай, ти ж, здається, земський гласний?

Пузир. Торiк вибрали. Тiлько я ще нi разу не був. (Смiється.)

Золотницький. Нiчим хвастать: це тобi не робе честi. От поїдемо, так будеш i на собранiї - завтра почнуться; на черзi важне питання: продоввльствiє голодного люду до урожаю.

Пузир. Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних буде тим бiльше, чим бiльше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять тридцять п'ять копiйок. Нехай голоднi iдуть до мене по п'ятнадцять копiйок на роботу.

Золотницький. Дiло. От ти це саме скажеш на собранiї, i тобi привезуть тисяч двадцять робочих.

Пузир. То вони менi й голову об'їдять!

Золотницький. Ото-то бо й є! Виходить, треба щось iнче придумать, треба обсудить, душею увiйти в становище голодних, не дать їм загинуть, не дать розповсюдитись цинготнiй болiзнi.

Пузир. Це не моє дiло! Золотницький. Як?

Пузир. Чуднi люде! Голодних годуй, хворих лiчи, школи заїзодь, пам'ятники якiсь став!.. Повигадують собi ярма на шию i носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишенi продирають. Чуднi люде!

Золотницький. Якi пам'ятники? Не розумiю. При чому тут пам'ятники?!

Пузир. Не розумiєте? Так от поки ще до обiда, прочитайте оцей лист. (Дає лист.)