TextBook А голова (скажемо це щиро) — клалася!
Понастоящому — клалася!
І от дивлюся я на них, на Романицького, на Яременка, — такі ж чисті, такі ж свіжі, такі ж мудрі, як і колись були, за нашої молодості!
І згадую чесний, прямий, трудний і чудесний шлях театру ім. М. К. Заньковецької!
От уже не заплямували імені Марії Костянтинівни! От уже достойні — достойної!
І як радісно тепер, сивою головою киваючи, згадати про прекрасний шлях театру, про його великий труд і, основне, (я це підкреслюю!) — про його чесність!
Слава Вам, мої друзі! Слава Вам, мої поплічники!
І який я щасливий, який я гордий, що мав щастя бути з Вами, бачити Вас, працювати з Вами!
Спасибі Вам за роботу, за щастя, за радість!
1 липня, 52. Мене вважали, а може, й досі хтось уважає за націоналіста.
Не розумію!
Ну, чому я повинен не любити руський народ? Чому?
Царя не любив, царату не любив, — ненавидів, — це правда!
Але… народу?!
Я мало в своєму житті зробив для народу. Це правда! Але зрозумійте одне: тридцять два роки пішло в мене на те, щоб бути грамотною людиною. Коли ж було робити?
Я не виправдуюсь, — я говорю те, що було.
Чому б (ще раз говорю) я не любив руського народу?
Хіба не давав мені насолоди геній Пушкіна, Гоголя, Л. М. Толстого?
Хіба я не розумію, що без допомоги руського народу я був би батраком у польського або німецького пана?
А може б, денебудь конав на турецькім (я забув, як вони звуться) човні? Каторжнім?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…» ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ“ на сторінці 34. Приємного читання.