Розділ ««ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…» ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ»

Хай же ніколи не заросте стежка до його могилиі Скільки ж наш народ дав видатних людей! Я згадую тут тільки медицину: В. П. Воробйов! В. П. Образцов! М. Д. Стражеско! Я. І. Пивовонський! Гіршман (Харків)! Шатилов (Харків)!

Я згадую їх з почуттям найсердечнішої подяки. І гордості!

І щастя, що я жив із ними, бачив їх, великих, мудрих!..

Я ніколи не забуду величної постаті В. П. Образцова!

«Величественнмй» старик (я іншого слова не підберу!), високий, з ясними (як зірки!) очима…

Одна сама тільки усмішка чого варта була в нього!

Я — невеличкий тоді хлопчак (пацан) (1915 p.), — я розгубився перед його статурою, перед його фігурою (ой, нехороше слово!).

І досі на моїй личині тремтить тепло його великої руки (він погладив мене по голові!)… І тепле, ласкаве слово: — Колега!

Я — фельдшером був!

І от пішли, одійшли…

Але як красиво прожили ці люди!

Хай благословенне буде ім'я їхнє!

Не люблю я писати мемуарів. Помоєму, мемуари — некролог…

Але треба, помоєму, всетаки записати деякі факти.

Повернувся зза кордону М. К. Садовський. У Харків. Якраз був у Харкові П. К. Саксаганський.

Франківці (і я з ними) зустрічали Садовського. Зустрічав і Панас Карпович.

Пам'ятаю:

Виходить із вагона Садовський, весь у сльозах, сльози течуть по лицю, капають з усів…

Обнімає його Саксаганський (а вони були в сварці все життя).

Я прислухаюсь.