Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

7. VIII. Дістав листівку од Варі — до УстьВима вона доїхала добре. З УстьВима зразу не виїхала на Котлас, а залишилась там, щоб спорудити мені посилку. Турбується про мене, моя хороша.

Кепська справа з приміщенням у мене: натякають, що треба звідси, з гортехнікума, вибиратися… А куди?

8. VIII. Треба їхати на II промисел, дописати літпортрети інженерів Бутеніна, Расстреліна, Седойкіна, Бочарова.

Взяв я перепустку в комендатурі, чекав, чекав на машину, а потім плюнув і пішов пішки.

Пішки до II промисла мені вже не звикати — пішов.

По дорозі зайшов до сангородка, побачив Петросевича, Розенфельда. Петросевич — це професор Московського горного інституту, математик, б[11] військовий, офіцер генерального штабу старої армії, а потім довгий час працював в Червоній Армії. Останні роки викладав' математику в вузах. Симпатична людина, що ніколи не розлучається з математичними книжками. Він працює за нормировщика на роботах, в останній час гортехнікум клопоче, щоб узяли його викладачем математики в гортехнікум.

Розенфельд працює на загальних роботах.

З дому я вийшов о 4'/г Г°Д вечора і вирішив у сангородку заночувати.

Увечері пішли до І відділу сангородка [12] — це відділ для психічних хворих. Мені хотілося зазнайомитися з д[13]ром Зінов'євим, про якого говорили мені, як про оригінальну людину, сектанта якогось релігійного толку.

Справді дивно: лікарпсихіатр і… сектант.

Розказували мені, що коли він прибув у 1930 році до лагеря, то носив довгу чорну бороду, якусь не то рясу, не т «пальто і на грудях — великого хреста. Що тепер він ці «чудодійства» залишив, і з нього непоганий лікар.

І що взагалі людина він оригінальна.

Пішли ми до нього.

Зустрів він мене дуже гостинно. Він останні роки перед арештом працював у Київській психіатричній лікарні («Кирилівці») і знає мене як письменника. Він взагалі знається на українській] літературі, був знайомий з т[ак] з [ваними] представниками дореволюц [ійної] укр [аїнської] інтелігенції (Черняхівські і т. д.). Говорить і пише українською] мовою, хоч походженням сам із Литви.

Це низенький, чорний, років під 40 чоловічина, верткий, бистрий, з нервовими рухами і з якимись дивними сірими очима. Весь в русі…

Він великий прихильник із руських літераторів Максиміліана Волошина (містика і символіста). Одвертим він зо мною не був, але видко, що в нього справді сполучається лікарська освіта з релігійним намулом.

А так, видно, роботяща, енергійна, непосидюща людина. Порядок у нього в установі зразковий. Чистота… Він і огороди позаводив, і дерева понасаджував.

Колонізований, живе з дружиною, милосердною сестрою.

Яких тільки людей тут, у лагері, не зустрінеш?

Переночував я не в Зінов'єва, а в. Розенфельда і на ранок пішов далі.