Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

А як же ж із проектом мого романа?

Так я відповіді й не маю.

Праця в редакції, звичайно, не позбавляє мене можливості працювати над романом, але квартирні умови навряд чи дадуть мені змогу для такої роботи.

Як звільниться Мороз од комісії, піду до нього говорити, що ж буде…

Завтра Варі їхати! Вже вона зібралася, вже про все поговорено, обговорено.

Сум мене обгортає, бо мимоволі в думках прорізається: «А може ж, востаннє ми бачимось?! Може, наші мрії про те, що через три місяці вона приїде сюди і ми будемо вкупі, залишаться тільки мріями?..»

Як згадаєш про це — так тяжко робиться, що місця собі не знаходиш…

Погода весь цей час була «середня». І не тепло, і не холодно. Поїде Варя, буде холодно і всередині, буде скоро холодно й надворі…

Чим грітися, як і працювати над романом не можна буде?

Брошура наша готова, але й з переглядом і її справа затягується…

Взагалі, чи не даремна була наша така напружена праця над книгою?

А як і не вийде книга, то у всякому разі матеріали зібрано, систематизовано й спрацьовано.

Колись вони пригодяться — як не для нашої роботи, так для інших, а так не пропадуть!

І то користь!

6. VIII.34. Сьогодні у 4'/ггод. вдень виїхала Варя автобусом на УстьВим. 26 день проминули, як 26 хвилин. Знову я залишився сам. Вона поїхала бадьора й певна того, що через 3 місяці приїде сюди зовсім. А сльози бриніли на її очах. Були вони й у мене, ті гемонські сльози.

Тепер залишається рахувати дні і чекати, чекати, чекати. Хоча би хоч доїхала щасливо!

Останніми днями пішли на Воркуту два великі етапи.

Із сангородка відправлено на Воркуту трьох із групи засуджених за мошенство агентів по розповсюдженню літератури (Островського, Шаця, Гершенгорна). Розенфельд Я. Б. залишився в сангородку.

Неспокійний і «бузотеристий» вони народ і «добузотерились».

А з Котласа такі відомості: коменданта Хазанова з посади коменданта знято й призначено на експедитора, а Корольов щось завинив на роботі експедитора і йде ніби етапом в штрафізолятор.