Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

9. VIII. Вийшов я з сангородка о 7 год. вранці і о 10 був уже на II промислі. Погода добра була. Йшлося прекрасно. Ідеш собі берегом Ухти, не почуваєш, що ти в'язень, що ходиш десь чи то понад Пслом, чи над Сулою… Забуваєш хоч на мить, де ти й хто ти тепер…

На II промислі зайшов до інженера Торопова переговорити відносно мого романа. Він цілком погоджується з моєю думкою про те, що бувший бандит, потім хімік одкриває новий елемент в ухтинській радіоактивній воді, що ця фантазія межує з реальністю, що в ухтинській воді справді є щось таке, що призводить до думки — чи нема тут елемента 85 чи 87, які ще й досі не знайдені… Отже, він цілком підтримує мою ідею такого романа і з охотою мені допоможе.

У Торопова я зазнайомився з молодим інженеромкомуністом Бочаровим, з якого я маю написати літпортрет. Це — інженер з робітників, молодий, симпатичний і, кажуть, талановитий. Як хімік. Працює він пом [14] н [15] ка хімлабораторії, крім роботи в самій лабораторії як хімік.

Переговорив з старим інженеромнафтовиком Расстрепіним. Він має 27літній стаж інженера, працював на нафтових промислах у Баку, Майкопі, Грозному. Засуджено його 1929 року на 10 літ по 58, але з 1931 року він вільний (прикріплений до Північн[16] краю).

Говорив із Бутеніним. Це теж інженер — військовий хімік, пом [17] н [18] ка промисла. Колонізований. Засуджений на 10 літ у 1930 р.

Треба було мені ще говорити з Седорикіним, інженером із бакинських робітників, але я його не застав — він виїхав у Чиб'ю.

З оцих 4х: Бочарова, Расстреліна, Бутеніна й Седорикіна мені треба написати літ [19] портрет.

Власне, за день я все зробив і міг би вертати на Чиб'ю, але дуже стомився й вирішив переночувати на II промислі…

До Ле… (Далі — нерозбірливо. — М. Є.) й до Тищенка (інженера) приїхали жінки.

Молоді вони всі, просто діти, а чоловіки молоді — по ЗО років…

Має дозвіл на побачення із дружиною й Шенгер. Взагалі в Ухтпечлазі з побаченнями справа стоїть не так зле: дозволяють, не чекаючи 6 місяців перебування в лагері…

Хтось дзвонив із Чиб'ю й переказував мені, що приїхав ще якийсь письменник український. Прізвища не розібрали, і я довго ламав голову: кого ж іще доля затаскала на Ухту…

10. VII1. Пообідавши на II промислі, я пішов на Чиб'ю. В Чиб'ю я прибув о 10 год[20] вечора і дізнався, прибув до Чиб'ю Володимир Гжицький.

P. S. щоб не забути: на II промислі зустрів Романишина — науков[21] співробітника Укр. інст[22] радянського будівництва. Він прибув сюди в березні 1933 (виїхав з Харкова 19.11.33). Працює в плановому відділі промисла — економістом. Має 10 років.

В Чиб'ю застав Волошина. Він повернувся з кіноекспедиції з Воркути, Печори і т. д.

11. VIII. Зустріч з Гжицьким. Коли мені сказали, що прибув Гжицький, я ніяк не міг зрозуміти — в чім річ? Знаю, що Гжицький в Дмитлазі, працює в редакції, і нате вам — Чиб'ю.

Виявилось. Гжицький в Дмитлазі подав докладну записку про те, щоб видавати там газету українською мовою, обстоював це, агітував і т. д. Ну, й зрозуміло — Ухтпечлаг!

А Ухтпечлаг вважається для всіх лагерів за пугало, за лагер штрафний і т. д… Ах, який наївний Гжицький!

Розповідав про Дмитлаг: там Дацків, Бобинський, Авдієнко і багато ще, багато інших. Українців там 40 тисяч, чи що. Є окремі українські загони, трудколони і т. д. Дисципліна там суворіша: щодня перевірка, ходять на роботу бригадами, приходять так само і з роботи. Але матеріальні умови там ліпші. Та й зносини з «світом» значно кращі: пошта, газети і т. д. А найголовніше, що там приваблює, це те, що канал мають закінчити на початку 1936 року, — отже, є надія, що в зв'язку з закінченням робіт будуть великі пільги, як і при закінченні Біл[23]Балтійського] канала…

А тут, на Ухті, ніяких пільг, бо ніякого кінця не видко…