Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

Зустрівся Гжицький в УстьВимі з Варею. Розповідав, що, коли вгледів її, не вірив і думав, що збожеволів, — почав себе щипати, чи не спить… Та воно й справді: десь за 300 кілометрів од залізниці, на березі якоїсь Вичегди побачити жінку, що звик її бачити в умовах зовсім інших, — справді, можна отетеріти!

Варя передала мені через якусь жінку посилку. Жінка та їхала в автобусі разом із Гжицьким, але де вона, як її прізвище — ніхто не знає… Треба шукати, бо Варя обіцяла купити в УстьВимі цукру, а цукор для мене все…

Про долю Досвітнього, Пилипенка, Ялового й інших Гжицький нічого не чув. З дружиною він бачився якраз перед відправкою його в Чиб'ю.

Де ж вони? Чи сидять іще в. спецкорпусі, чи вже пороз'їздилися по лагерях?

Справа з 5літнім ювілеєм Ухтпечлага й досі не ясна. Але з усього видко, що нічого такого не буде, бо нічого не робиться в зв'язку з п'ятиріччям. Є чутки, що ювілей одкладається. Кажуть, що на вересень, а інші кажуть, що на роковини Жовтневої революції.

Отже, всі сподіванки на ювілейні пільги — липа, і старі лагерники повісили носа. Та воно таки боляче: в інших лагерях така сила люду звільняється дотерміново, а Ухтпечлаг з цього боку дуже суворий, — тут ніяких «розгрузок», нічого… Та яка комісія сюди заїде?

Комісія Біленького виїхала до Москви. Які наслідки її одвідин — ніхто нічого не знає.

12. VIH. Дістав телеграму от Варі з Котласа: доїхала благополучно. Телеграму датовано 11.VIII. Значить, з Котласа вона виїде 12, а 14 буде в Москві. Слава богу, що ця подорож пройшла добре для неї…

Посилка знайшлась. Ах, моя Варька! Як вона дбає про мене! А чи буде колинебудь такий час, щоб я зміг віддячити їй за всі турботи про мене?!

Гжицький працює на загальних роботах: місить глину, носить землю і т. д. Живе в шальмані. Прохав, щоб його хоч помістили в краще приміщення, — та не виходить: доки не дістане призначення, — нічого не можна зробити. А з призначенням теж нічого не відомо. Він — агрономлісовод. Прохав я зав [24] с [25] г [26] сектора — може, його до себе візьме на роботу, — обіцяв. Гжицький і сам хоче працювати по сільському господарству. Та це ж коли ще виясниться: а тепер пиряй глину.

Повний лагер чуток: і взагалі про ліквідацію лагеря, і про зменшення люду, про залишення з підприємств тільки І пр [27], II пром [28] і Воркути. Печору ніби було законсервовано і т. д. і т. п.

Уже готуються ніби переводити в'язнів до інших лагерів…

Це так звані лагерні «радіопараші».

А от що напевно — так це те, що мене «пруть» із гуртожитку гіртехнікума. Та й кажуть, що викладачі взагалі не будуть там жити, — приміщення буде виключно для студентів. Студентів збільшується — набирають 1й курс — щось 100 чоловік, чи що.

Куди підеш?

І. Г. Добринін поїхав в геол [29] експедицію. Я прохав комендатуру дозволити тимчасово перебратися на його місце. Так ніби дозволили, та боязко, бо дозвіл цей виходить з дуже малого начальства: дізнається «велике» й викине, а тоді вже не знатимеш, куди ткнуться…

От біда мені!

13. VHI. Розказують, що комісія винайшла в УРО неприємні речі — такий там кавардак, що ні чорта не розбереш. Люди пересиджують свої строки і т. д.

Чистка, кажуть, в УРО буде велика.

А уровці — це «начальство». Там працюють в'язні, але з «битовиків», і такі «пурици», що підступити не можна.