Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

А як же ж? Вони ж розпоряджаються долею людей, од них залежить призначення на ту чи на ту роботу…

I4.VIII. Сум. Такий сум і такий кепський настрій, що й не говори!

В зв'язку з помешканням та взагалі з невиясненим станом моїм щодо літературної роботи, не знаю, чи братися мені за роман, чи ні…

А Мороз мовчить і на мій рапорт — ні згука.

Варя, очевидно, вже в Москві. Так, за моїми розрахунками. Вона, очевидно, 12 виїхала з Котласа, а сьогодні в Москві…

А що з того?

Нічого та Москва не дасть ні їй, ні мені… І в мене підупадає віра в те, що вона сюди цього року приїде…

Цілу, значить, зиму доведеться самому, самому, самому…

I5.VIII. Увечері раптом зайнявся міський клуб (театр). Був кіносеанс і годині так о 10 повалив густий дим і запалахкотіло полум'я з лівого боку, зпід даху. Швидко замітили, збіглись, приїхала пожежна, і швидко загасили.

Але як горять соснові будинки…

Аж реве! Іще перед вечором був дощик, і дах вогкуватий був — і то горіло, як папір.

Причина — електрична проводка. З'єднання десь, і від того зайнялося.

Прогоріло небагато. Але тепер для мене зрозуміло, чому так усетаки суворо тут з антипожежною охороною. Справді, за чверть години може згоріти цілий будинок великий! Сосна!

Між іншим, лісні пожежі припинилися. Нема навкруги диму, нема смороду.

Погода не «липнева». Часами невеличкі дощі, вітер, і взагалі не тепло.

I6.VIII. По лагерю неймовірні чутки про реорганізацію У хто Печорськ [30] лагеря. Кажуть, що консервується Печорський відділ, що залишиться тільки Ухта (нафта й вода) і ВоркуТа (вугілля). Лагерників ніби зменшується на 10 000 чоловіка, і всіх зайвих буде розподілено по інших таборах: БАМ, Дмитлаг і т. д.

Ах, лагері! Яких тільки фантастичних чуток тут не вигадають!

А життя йде своїм порядком.

І сидітимемо ми на Ухті тут «до другого пришествія».

17. VIII. Сьогодні на І промислі відбувався промисловий зльот жінокударниць. Сіро й сумно. Жінки — специфічні. Перш за все вражає зовнішній вигляд. Обличчя — страдницькі, пожовклі. Все це бувші повії, і не лагер, очевидно, залишив сліди на обличчях їхніх — це знак всього падлючного й одчайдушного життя.