Розділ «З неопублікованого 1934–1943»

Тут він зразу почав працювати в КВО. Начальни к КВО Димов поїхав у відпустку, і його було призначено виконуючим обов'язки начальника. Це — типова «апаратна» людина, енергійна, знающа і т. д. А особливо по часті всіляких циркулярів, докладів і іншої писанини й балаканини.

Кар'єра його була тут непогана, і ріс він, як на дріжджах. І раптом — трах! бах! — на загальні роботи. Кажуть, що це наказ з Москви.

Очевидно, значить, справа не в пияцтві і не в стрілянині: мабуть, наробив він чогось «веселішого», що Москва не спускає з нього ока.

Зняли з посади й Купче, діловода КВП. Ах, який це противний тип! Це з тих, що йдуть на всілякі злочини, щоб тільки себе задовольнити. З яким цинізмом він розповідає, як він, працюючи десь на залізниці діловодом, брав од друкарщиць «натуру», щоб не звільняти їх з роботи, як він різними мошенствами обдурював начальство, і т. д. І тут, у лагері, розказують про нього, як про типа, що гендлює талонами з різних їдалень, що пасеться по різних «каптьорках», ларках і т. д. коштом всяких махінацій. І така людина керує «Культурно-воспитательным отделом» лагеря. Власне, не керує, а «діломудрствує», але ж ми знаємо, що значить діловод у таких справах.

Керувати КВО призначено начальника санвідділу доктора Соколова. Він і зняв Купче. І добре зробив: не місце такому типові на культурній роботі.

Бєлькова призначено на П промисел, в експлуатаційний відділ помічником] н[ачальни]ка експлуатаційного куща.

Приїхав із Котласа Назарчук. Він сам із Уманя. Ув'язнений. Працював на Котлаському пересильному пункті за бухгалтера. Дуже прихильно і сердечно зустрів був мене, коли я прибув до Котласа. Допомагав і Варі, як вона їхала до мене. Приїхав він звільнятися, бо одбуз уже свої три роки. Звільнився. Я сердечно його привітав з «волею».

Але він всетаки хоче залишитися ще на 1/2 року, як вільнонайманий, щоб пройти в профспілку, здобути пашпорт і взагалі «затвердитися» в правах громадських.

Всі так роблять, бо на волі не зовсім це щастить зробити.

От Біляч Михайло. Звільнили його з Білом [9] Балт [10] лагеря, як кращого ударника, дали почесну грамоту, дотерміново звільнили. Приїхав він у Харків, пожив щось місяців із шість, а потім покликали, одібрали пашпорт і дали «путьовку» в Котлас на 3 роки.

Варя зустріла його в Котласі.

В Котласі його не залишили, поїхав він кудись на село. А тепер жити в північному селі — не знати як!

Так що краще вже затвердитися тут, на місці, після звільнення, а потім вибрати собі місце й виїхати.

5. VIII. Нбвина. Мене призначають в редакцію «Северного горняка». «Зав. производственным отделом». Воно, звичайно, нічого, але працювати з Барятинським, як технічним редактором, не дуже приємно. Отвратний тип. Теж із таких, що не гребує ніякими засобами для того, щоб «триматися» зверху.

Невже не можна серед лагерників знайти людину, достойну редакторської роботи центральної лагерної газети?

Невже на газеті повинні сидіти люди, якот Абрамович, Барятинський etc?

Який би прекрасний редактор був хоч би й Рамзі! Розумний, освічений, витриманий… І справжній марксист. Не вважаючи на все, що він переніс і перетерпів, він як стіна в своїх партійних переконаннях! Отакого редактора треба для лагерної газети!

А отакі Барятинські, Абрамовичі — хіба їх не видно, чого вони прагнуть і для чого вони труться тут? У всякому разі, буду працювати!

Тільки ж я знаю, що всякі типи на кшталт Барятинських, боячись за посаду, за шкуру, — яких вони тільки гидот й помий литимуть на мою голову, щоб очернити мене в очах керівництва, щоб скомпрометувати мене!

Призначають мене в редакцію з санкції Я. М. Мороза.