Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

А щодо художнього перетворення він таки справді був «у курсі дєла»…

Істинно народний художник, народний артист! «Категоричеським путьом» — народний!

ДЛЯ ДІТЕЙ

Коли мені іноді доводиться братися писати щось для дітей, завжди пригадується таке.

Моєму синові було щось чотири роки. Дитинча узяло з етажерки книжку, прибігло до мене й просить:

— Почитай, татку!

Я взяв книжку, дивлюсь: «М. В. Гоголь. Миргород. Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».

Почав читати.

Хлоп'я уважно слухало, все ніби йому було зрозуміло. Прочитав я кінець другої глави, оте місце:

— «Ось вам за те, Іване Никифоровичу, — одказав Іван Іванович, скрутивши йому дулю та грюкнувши за собою дверима…»

І зразу мій слухач:

— Дулю? Що таке дуля? Як її крутять?

Дуль в нашій родині не сукалося, хлопець не знав, що воно таке за «фрукт» — дуля, ну й зацікавився.

Педагог з мене був не дуже великий, я розгубився, не знав, що мені робити, хлоп'я напосідало, і я йому розказав, що воно таке дуля, і показав, як їх крутять.

Баба в хлопця була строгувата, держала його в руках. Це хлоп'яті не дуже було до вподоби, і того ж вечора за чаєм, коли бабуся щось йому не дозволила, онук скрутив їй найсправжнісіньку дулю.

Мало дитя халепу. Та не так дитя, як я, бо я ж розповів, як це трапилося, і взяв провину на себе.

М. В. Гоголь, розуміється, ні в чім не винуватий, бо він писав не для дітей, а для батьків.

Винуватий був у всьому я, бо, пояснюючи, не зумів викликати у дитини огиди до дулі і до тих, що їх крутять, а, навпаки, своїми розмовами зробив ще одного прихильника дулесукання.

Коли я берусь писати щось для дітей, я ніколи не забуваю цього випадку.

Для дітей я, за порадою О. М. Горького, намагаюсь писати ще серйозніше, ніж для дорослих.