Не знаю, чи бачив тоді хтось із харків'ян «Собор Паризької богоматері» в постановці Одеського театру Революції, чи не бачив, — ця п'єса в Харкові не йшла, — і харкзн.'яна змовкали.
Розповіді про виконання Юрієм Шумським ролі архідиякона Клода переростали, в1 легенду.
Так із сина малописьменнога чорнороба і неписьменної батрачки виріс першорядний, блискучий артист, згодом народний артист Радянського Союзу Юрій Васильович Шумський.
IIIТільки ї 927 року мені пощастило вперше побачити і по>чути Юрія Васильовича Шумського.
Я не пригадаю, в якій саме ролі я вперше побачив, вразило мене насамперед те, що на сцені ходила людина, яка не грала, а жила отак, як це в житті буває. І говорила так, як у житті говорять, і руками так розмахувала, і ногами так ступала…
Дивно якось було те, що от чималенько іноді буває людей на сцені, а дивитися хотілося тільки на Шумського, слухати хотілося тільки Шумського.
Виходив Шумський із сцени, було шкода, що він пішов, з'являвся він на сцені знову — було радісно.
Причаровував Шумський глядача вже самою своєю появою на сцені.
Великого сценічного, лоросійськи казавши, «обаяния» був актор.
Дивишся і дивуєшся:.і не найбільший він од усіх, і не найтовщий, і голосом нормальним говорить, а дивишся — на нього, і слухаєш — його, Шумського.
Отакий був іще світлої лам'яті Панас Карпович Саксаганський.
Панас Карпович у «По ревізії» грав п'яничку — свідка Гараська. Така собі нікчемна ніби ролька, верзе щось п'янимп'янюща людинка на сцені нечленороздільне, а очей од неї відірвати не можеш. А бачив я Панаса Карповича у «По ревізії» в такому ансамблі, що кожний із учасників міг прикувати погляд і затамувати подих тисячі глядачів.
Отоді ж таки, 1927 року, я й познайомився з Юрієм Васильовичем в Одесі.
І тоді ж таки я запитав його:
— Так оце ви той самий Шумський, що з Херсона?
— Отой, — каже, — самий!
— Ну, тоді,— кажу, — все зрозуміло.
— А що саме, — литає Юрій Васильович, — зрозуміло?
— А те, — кажу, — зрозуміло, що попервах буває незрозумілим.
— А що саме?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Літературно мистецькі усмішки“ на сторінці 42. Приємного читання.