Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Бо нас партія веде, і ми сміливо, упевнено, непохитно

Оживляєм гори, води, відбудовуєм заводи, ростемо ж ми, гей!

Ростемо…

В тімто й сила поетова, в тімто й слава поетова, що, збагнувши, чого скриплять і ридають дерева під вітром, кому усміхаються рожі червоні, та не тільки сам збагнувши, а й читачам про все це пісенним словом розповівши, він, поет, пішов далі, далі, далі — у громадську путь, у буряну путь, — щоб грізно, громово сказати:

За всіх скажу, за всіх переболію…

Щасливий поет, що в дні його юності передалася йому радість за нього в очах Михайла Михайловича Коцюбинського…

З яким захопленням згадує поет про своє знайомство з великим письменникомдемократом, другом Максима Горького:

Розіллята

в очах його за мене радість — враз передалася і мені. Багата душа його озвалась…

Через оту за поета радість в очах М. М. Коцюбинського так трепетно і ніжно заграли «Сонячні кларнети».

Багата душа Коцюбинського перелилася в юну поетову душу, що розцвіла «Плугом», зашуміла «Вітром з України», налилася по вінця любов'ю до народу, до землі…

Ах,

нікого так я не люблю, як вітра вітровіння, його шляхи, його боління і землю, землю свою.

Цілком природно й закономірно, що любов до народу, любов до своєї, до радянської землі привела поета до лав славної більшовицької партії, народної партії:

Збільшовиченої ери піонери, піонери — партія веде, партія веде.

І вже разом із Комуністичною партією, під її проводом народилися «Чуття єдиної родини» і «Сталь і ніжність» для того, щоб «Перемагать і жить».

Шістдесят літ поетові.

Ой, не кажіть про це нікому, бо ніхто не повірить! Так було:

— Трояндний!

— Молодий!