Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956

Чудними вони нам здалися.

Дядько — маленький, худенький, з руденькою цапиною борідкою й колючими підстриженими вусиками. Оченята в його десь глибоко в очних ямках сидять і звідти швидко сюдитуди бігають. На голові в дядька картуз із лискучим козирком. Одягнений в якесь дивне вбрання: довгийдовгий піджак. Потім уже я дізнався, що то сюртук зветься. На ногах чоботи «бутилками», лискучілискучі — лаковані. А на жилетці — срібний ланцюжок, і на ньому великий срібний годинник.

А дядина! Із дядини можна було б викроїти не менш як штук три отаких її дядьків. Така вадовисока, така вона огрядна, така вона пишна. А лице біле біле густі чорні великі брови ластівкою, і на щоках, як вона посміхнеться, великі ямки робляться. Як скинулавона з себе сірий від пороху балахон, — на ній ми побачили шовкову блакитну сукню, довгу аж до п'ят, підперезану золотим, із якоюсь чудернацькою бляхою, поясом. А круг шиї мереживо спускається на плечі й на груди.

Увійшовши в хату, гості перехрестилися, посідали, і дядина дала матері якийсь пакунок:

— Це вам, сестрице!

А тоді підозвала нас, дітей, і кожному дала аж по три цукерки.

— Кажіть же «спасибі», — наказала мати.

— Спасибі! Спасибі! — ми гуртом та за цукерки і в садок.

* * *

За кілька часу вийшов у садок дядько. Він побачив мене, підійшов та й питає:

— У школу вже ходиш?

— Ні, я ще малий!

— А читати вже вмієш?

— Ні, ще не вмію! Літери вже розбираю, а ще сказати не вмію! От із Федьком, із старшим братом, потроху ми складаємо слова. Так Федько восени оце вже в школу піде, а я, може, аж на ген ту осінь!

— Ну, нічого, встигнеш іще навчитися читати! — каже дядько.

Дядько на перший погляд мені не сподобався, якийсь він здався мені колючий, неприємний, а виявилося потім, що до дітей він ставився прихильно і навіть ласкаво, хоч своїх дітей у них не було.

А може, саме через те він до чужих прихилявся, що не було своїх…

Отоді ж таки в садку дядько, гладивши мене по голові, й каже:

— А ти про Сорочинці чув?

— Чув! Та ви ж там живете!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Літературно мистецькі усмішки“ на сторінці 25. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи