А батько спокійно відповідав:
— Те їстимуть, що й ми їмо!
Аж увечері вияснилася причина такої в нашій хаті тривоги.
За вечерею, коли вся сім'я була в зборі, батько сказав нам, дітям, а нас, батькових та материних дітей, сиділо за столом чималенько, вечеряли не з одної миски, а з цілих трьох:
— От що, дітки! Приїздять до нас у гості сорочинські дядько й дядина. їдуть вони на богомілля ув Охтирський монастир, а по дорозі заїдуть до нас. Забажалося їм подивитися, як ми живемо. Хоч вони нам і не дуже близькі родичі, якісь там троюрідні, та, проте, родичі. І вам вони дядько й дядина. Вони багаті, у них у Сорочинцях цілі хороми, а дітей у них нема. Так от, дітки, як вони приїдуть, так ви в очі їм не лізьте, а як вітатимуться, поцілуйте ручки, відповідайте тільки тоді, як про щось вас питатимуть, а краще більше в садку та на вгороді гуляйте — тепер літо.
— А де вони спатимуть, тату?
— А спатимуть у хаті! А ви, дітки, в клуні, на сіні, тепер тепло!
Це вже добре — спати в клуні, на сіні, бо мати боялася нас, малих, самих залишати в клуні на ніч:
— Ще клуню підпалите!
Спали ми в клуні тільки тоді, коли мати або батько з нами залишалися, а це траплялося не часто.
«От якби довше дядько з дядиною гостювали в нас, щоб у клуні ночувати!» — мріялося нам, маленьким.
Мати причепурила хату, вимастила долівку, посипала її травою, — запашно в хаті та зелено.
…От приїхали й родичі. Приїхали не возом, а тарантасом, парою гладких, з великими черевами вороних коней, а на козлах сивий дід з довгими вниз вусами, а в зубах у діда люлька-зіньківка.
Батько з матір'ю вийшли до тарантаса, уклонилися низенько родичам, і батько урочисто проказав:
— Милості просимо!
А ми, діти, з'юрмилися біля сіней, витріщивши на родичів здивовані оченята.
Підійшли родичі до нас:
— Драстуйте, дітки! Та скільки ж тут вас! Ми їм хором, хоч і не дуже влад, одповіли:
— Драстуйте!
Уперше ми побачили своїх багатих (а ми були бідні) родичів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Літературно мистецькі усмішки“ на сторінці 24. Приємного читання.
TextBook