Розділ XVIII

Другого дня нас розбудили кроки і тупіт у коридорі. Заспаний Журка виглянув за двері. Я потягнувся за ним. Ми побачили доктора Протоклицьку в шлафроці.

— Ви чули щось подібне, панове? Дев'ять собачих трупів за муром!

Із саду повернувся Заплон у розхристаному домашньому халаті.

— Не дев'ять, а дванадцять, — поправив він і зник на сходах.

Ми квапливо одяглись і пішли подивитися трупи собак на місці. Журка не міг приховати занепокоєння, немовби відчував, що цей випадок ускладнить йому слідство. За муром ми застали Трепку. Капітан оглядав собак.

— Їх, безумовно, отруїли, — сказав він. — Думаю, що треба віддати їх на дослідження.

— Ну, звичайно, капітане, — погодився Журка і одразу ж побіг у прохідну будку допитати Мацьошека.

— Пане Мацьошек, — промовив він суворо, — що ви можете нам сказати?

Мацьошек, як і завжди, коли розмовляв з Журкою, злякався.

— Слово честі, пане поручику, я нічого не знаю. Порпалися псяюхи в падлі. Мабуть, чимось отруїлися.

— Усі зразу? — вигукнув Журка.

Мацьошек безпорадно розвів руками.

— Здається, пані Протоклицька згадувала щось про витруєння собак, — зауважив я.

— Пане Мацьошек, — голос Журки став схожий на сичання вужа, — хто вам наказав отруїти собак?

— Їй-богу, ніхто, пане поручику.

Журка за звичаєм заклав руку за пояс і нервово перебирав пальцями. Очі його звузилися, трикутне обличчя нагадувало своїм виразом лиса.

— Куди ви, Мацьошек, — звернувся він гостро, — вивозите сміття з того ящика, що біля брами?

— За мур, — злякано відповів Мацьошек, — засипаємо сміттям окопи, які залишилися після німців.

— За північний мур?