Розділ XVIII

— Так, пане поручику.

— Собаки подохли від отрути, яка була в ящику для сміття, — зробив висновок Журка. — Сідайте-но, Мацьошек.

Мацьошек сів і витріщив очі.

— Поговоримо тепер відверто, пане Мацьошек, — Журка присунувся до нього. — Коли ви востаннє вичищали ящик?

— Вчора, пане поручику… Тобто у вівторок.

— Чудово. Сміття з вілли виносять до ящика?

— Так, пане поручику. Але виношу не я, це роблять помічниці. Кожного ранку, прибираючи, вони виносять сміття в ящик. Тільки тепер уже не виносять, бо ви ж не впускаєте тих дівчат.

— А ви нічого не забули, Мацьошек? — втрутився Трепка. — Наскільки я пригадую, пані Протоклицька нарікала в суботу на дівчат, що не прибрали на кухні.

— Не розумію, — блимнув Мацьошек очима, — що ви маєте на увазі, пане капітане?

— Відро з кухні. Ви забули, Мацьошек, що дружина казала вам у суботу ввечері винести відро з кухні.

— Це правда, — зніяковів Мацьошек, — зовсім забув.

— Відро! — вигукнув Журка. — Ви, значить, виносили ввечері з кухні відро?

— Виносив, пане поручику.

— О котрій годині.

— О, вже після одинадцятої.

Це була мить, коли хвилювання нашого друга Журки досягло краю, його обличчя набрало на хвилину землистого кольору. Але незабаром він оволодів собою.

— Ну, це, кінець кінцем, не так уже й важливо, — зітхнув Журка полегшено, ніби заспокоєний якоюсь думкою.

— Як це не важливо? — обізвався я. — Це ж змінює характер слідства. І наша стара гіпотеза ще зовсім не відкинута: отрута могла бути в горілці. Тепер у нас є відповідь на запитання, куди вбивця вилив решту отруєної вишнівки. Звичайно, у відро. Мабуть, розраховував вилити отруту в раковину на кухні, але йому не пощастило. На кухні раковина була забита, і вбивця мусив вилити у відро.

— Ні, Павле, — посміхнувся Журка. — Я спочатку теж так думав, але це нісенітниця. Ми ж забули, що в склянці після вишнівки була вода. Коли б ціаністий калій був у горілці, професор не мав би часу наповнити склянку водою. Адже при такій дозі смерть настала б негайно. Це, здається, не викликало у вас ніяких застережень.

— Звичайно, — кивнув головою Трепка, — професор не міг би наповнити склянку водою. У вас залізна логіка, друже, і їй нічого не можна закинути.