Розділ XXII

Ранок застав нас у препоганому настрої. Наше хвилювання поглиблювалося тим, що трьох хлопчиків ще й досі не знайшли. Мацьошеки і Новаковські були в розпачі. Журка сповістив про зникнення хлопців у міське та головне управління міліції і попросив організувати енергійні розшуки.

Незалежно від цього чотири працівники міліції вже з п'ятої години ретельно обшукували «Пристань», намагаючись натрапити на слід рукописів. О шостій годині захеканий капрал Зєнтек приніс нам рештки другої пластмасової обкладинки. Досить було кинути оком, щоб пересвідчитися, що з неї вирізали устілки до чобіт.

— Де ви це знайшли, капрале? — спитав задоволений Журка.

— У будці тієї скаженої суки. Будьте свідком, поручику, що я жертвував власними штаньми. — Стурбований капрал показав на штанях дірки від собачих іклів,

— Ходімо до Мацьошека, — запропонував Журка.

Ми побачили Мацьошека ще здалеку. Він неспокійно бігав біля дому, немовби щось шукав на землі. А коли побачив нас. — одразу сполохано сховався за дверима. За хвилину його лиса голівка знов обережно висунулася.

— Відійдімо назад, — прошепотів я до Журки, — і спостерігатимемо за ним здалеку. Старого щось, бентежить. Це видно.

Проте Журка не визнавав ніяких тактичних ходів.

— Я не буду більше гратись у піжмурки з цими людьми, — процідив він крізь зуби.

Здається, поручик уже відмовився від усяких делікатних методів, у ньому взяла верх інша, груба сторона його характеру.

Тим часом Мацьошек, побачивши, що ми прямуємо до нього, підійшов до парників, удаючи, ніби чистить шибки. Журка так рвучко рушив до нього, що по дорозі зачепився за гумовий шланг і перекинув бочку. Поручик люто штурхнув її ногою і, ткнувши під ніс Мацьошеку рештки пластмасової обкладинки, крикнув:

— Де ви взяли цю штуку?

Мацьошек здригнувся.

— Про що ви говорите?

— Ви вирізали собі з цього устілки в чоботи?

— Хай бог боронить! — зблід Мацьошек, неспокійно оглядаючись.

Па стежці почулися кроки. Це йшла перелякана Мацьошекова.

— Подивися, Марійко, — поскаржився Мацьошек дружині, — пан поручик каже, що я собі з того вирізав устілки.

— О господи, що це ви ще видумали! — плаксиво обурилась Мацьошекова». — Краще б ви пошукали тих бідних дітей, яких так налякали.