Розділ XXVIII

Пристань Ескулапа

Побачивши нас, Йонаш був страшенно вражений. Він здавлено скрикнув, мимоволі подався назад, рукопис випав у нього з рук.

— Ото дивна зустріч, докторе Йонаш, — зітхнув Трепка, не рухаючись з місця. — Чого ж ви не вітаєтесь? А-а… ви остовпіли. Як це називається в медицині? Rigor mortis? А все-таки ви мене здивували. Від вас я цього не сподівався, думав, що наш фініш буде більше стильний, а тимчасом ви не витримали до кінця. Жаль. Finis соronat opus[5].

Йонаш стояв нерухомо, немов загіпнотизований. Я дивився в його перекривлене обличчя, яке маячило в півтемряві, і спочатку ніяк не міг примиритися з думкою, що так виглядає вбивця. Тільки згодом голова почала прояснюватись. Йонаш убивця? Що ж! Хіба докази з самого початку не вказували на нього? Це ж він дав Містралю порошок, йому Містраль довірив ключ від шафи з отрутами, і хто ж краще за нього міг знати про роботу професора? Він же був асистентом Містраля. Я пригадав усю брехню Йонаша, всі ухиляння. То чому ж це мене здивувало? Чому я не хотів погодитися з цим, чому всередині у мене все бунтувало проти такої розв'язки? Я гарячково шукав відповіді і, здалося, знайшов.

Все це було на вигляд занадто просте, щоб скидалося на правду. Я шукав надто далеко! У житті все простіше. Не тепер, а тоді я мав рацію. Тоді, коли говорив Журці про психологію навиворіт, Йонаш застосував цей прийом.

Я відчував себе приниженим, — і мене охопила злість на цього лавандового пана. Я не міг подарувати йому те, що він так легко обманув нас і до останньої хвилини водив за ніс. Може, це пояснить і хоч трохи виправдає мій грубий вчинок, якого я тоді допустився. Не володіючи собою, я зірвався з місця, скочив до Йонаша, вхопив його за груди, струсонув, мов деревину, і крикнув:

— Руки вгору, злочинцю!

В очах Йонаша замиготів жах. Асистент мимоволі підніс руки, а потім зненацька випростався, мов струна, й безсило опустився на підлогу.

Ще не добравши як слід, що сталося, я з жахом помітив, що тримаю в повітрі порожній піджак.

Трепка спокійно засвітив світло, підняв штори і відчинив вікно. Потім з досадою глянув на лежачого.

— Що ти наробив, Павелеку?

Не знаю, не стримався, капітане.

Так не можна. Ти перелякав людину. Перелякав безпідставним звинуваченням.

Я сторопів.

— Як так?! — викрикнув. — То, по-вашому, не Йонаш убив?

— Звичайно, ні… — Трепка нахилився над асистентом, намагаючись привести його до притомності.

— Але ж ваші слова…

— То, друже, був тактичний хід. Будь ласкавий, допоможи мені перенести його.

Я вхопив асистента за плечі, і разом з Трепкою ми поклали його на ліжко.

— Але ж Йонаш… — спробував я заперечити, але Трепка гостро перебив:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пристань Ескулапа» автора Нізюрській Едмунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVIII“ на сторінці 1. Приємного читання.