О дев'ятій ми були на Підкоморській вулиці. Тут було темно, хоч око виколи. Ні зірок, ні місяця, а вуличні ліхтарі страйкували, як то часто буває в нашому столичному місті. Тому ми. легко й непомітно пробралися на територію «Ізолятора». Видно, Кайтус виконав наказ, бо в жодному вікні не світилося, було схоже на те, що в будинку немає живої душі.
У нас були дублікати ключів від «Ізолятора». Я велів зробити їх ще на початку розслідування. Спочатку ми хотіли ввійти через головні двері, але виявилося, що вони замкнуті зсередини і в замку стирчить ключ. Я запропонував Трепці ввійти через кухню, однак Трепка волів скористатися з лапки. Він застосовував цей інструмент дуже охоче, де тільки траплялася нагода, щоб не позбутися вправності. Дивлячись, як спритно орудує Трепка цим знаряддям, я подумав, що, мабуть, небезпідставно говорять люди про злочинне минуле капітана.
У вестибюлі я вийняв з портфеля захисні туфлі, — такі, в яких ходять у музеях, — ми наділи їх на своє взуття і ввійшли в кімнату Містраля.
Я глянув на годинник. Було п'ять хвилин на десяту. Циркова вистава вже, мабуть, закінчилась, отже, незабаром мав повернутися доктор Йонаш. Ми перевірили штори на вікнах. Усі вони були щільні, і Трепка дозволив засвітити кишеньковий ліхтарик. У тьмяному світлі я оглянув кімнату. Тут панував педантичний порядок, я не помітив ні найменшого сліду якихось розшуків.
— Здається, тут ще ніхто не був, — прошепотів я.
— Можеш говорити нормально, друже, — Трепка показав на двері, оббиті товстим шаром повсті, — це справжня радіостудія. Містраль любив тишу.
Я думав, що. ми вчинимо в кімнаті деякий розгардіяш, але Трепка одразу вказав мені на високі вольтерівські крісла, які стояли в кутках по обидва боки дверей.
— Сядьмо тут, Павелеку.
Отже, нам належало чекати. Цього я найбільше не любив у нашій праці.
— Чи не можна було б тим часом пошукати трохи по шухлядах? — запитав я, обмацуючи світлом ліхтарика письмовий стіл і ряди книжок у бібліотеці.
— Навіщо? — незадоволено промовив капітан. — Хіба я не вчив тебе, хлопче, працювати економічно? Навіщо шарпати собі нерви? Нехай злочинець хвилюється за тебе, нехай відчуває корчі в шлунку, нехай йому стискає горло. Хай він лазить, наче мавпа, по полицях, витягує тремтячими лапами шухляди, залишаючи скрізь чудові відбитки пальців. Нехай платить повну ціну за злочин. Не відбирай у нього цієї приємності. — Трепка зручно вмостився в кріслі. — Це важливо з погляду справедливості. А коли вже він схопить здобич і полегшено зітхне, коли його організм от-от позбудеться напруження, — тоді ми вийдемо на сцену і одним жестом обеззброїмо злочинця. Так, спіймати його на гарячому! Уявляєш собі, що то за удар буде для нього! Ми нокаутуємо його психічно. Ні, я не хочу позбавити себе цього ефекту.
Нічого не вдієш. Я сів і склавши руки чекав. Настрій був досить кислий. Коли, нарешті, минула дванадцята, а в домі все ще панувала жахлива тиша, Трепка почав ворушитись у кріслі і зітхати, а потім раптом підвівся і пішов у ванну. Незабаром звідти почулося підозріле хлюпання. Шум води не стихав, я занепокоєний увірвався до ванної і, на превеликий свій подив, побачив Трепку у ванні.
— Що ви робите! — видавив я.
Трепка спокійно намилював лисину.
— Ти, як завжди, ставиш недоречні запитання, — бачиш же, що я купаюсь.
— Купаєтесь?
— А чого б я мав позбавляти себе щоденної ванни?
— Але ж служба… — видавив я.
— Так ти ж, Павелеку, на посту, — промовив він з легким натиском.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пристань Ескулапа» автора Нізюрській Едмунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVII“ на сторінці 1. Приємного читання.