Розділ XVII

— Дивлюся на ваш годинник. Це «Омега»?

— Так, — відповів здивований Касіца. — Бачу, ви розумієтесь на годинниках. Я купив його минулого року в Швейцарії.

— Годинники іноді відіграють серйозну роль у слідстві. — відповів Трепка. — То, кажете, це справжня «Омега»?

— Так… — професор занепокоєно оглядав свій годинник.

— Альфа… дельта… омега… — промимрив Трепка. — Букви грецького алфавіту мають назви, які впливають на уяву. Ви не згодні?

Касіца витріщив очі.

ЛІРИЧНИЙ ЩОДЕННИК ПОРУЧИКА ПАВЛА ДЗЯРМАГИ

Вівторок, 2 квітня.

Прогулянка з Галінкою після вечері. Цього вечора Галінка була в кращому настрої, але, як і раніш, ухилялася від розмов на особисті теми. Мені ледве пощастило дізнатися про її дитинство. У неї була важка молодість. З чотирнадцяти років вона утримувала себе сама. Мріяла стати лікарем. На жаль, необхідність рано заробляти на шматок хліба позбавила її такої змоги. Галінка вважає, що вона скривджена життям.

Потім ми розмовляли про медицину взагалі, хоча й відчували, що могли б обійтися без цієї теми. І знов у мене було враження, що все тут — якась обопільна помилка.

Напевне, у мене був дуже нещасний вигляд, бо навіть Галінка звернула на це увагу. Вона вивела мене на освітлену місяцем стежку і стурбовано заглянула в очі:

— Що з вами, Павелеку?

Я глянув на неї, мов сумний кінь, якого вивели із змагань ще в попередньому забігу.

— Якийсь дивний сьогодні настрій, правда? — запитала Галінка. — Ви теж це відчуваєте?

Я кивнув головою.

— Так, досить сумний.

— Сумний? — засміялася Галінка. — О ні! Я не це мала на думці.

— А що ж?

— Прислухайтесь. Ви нічого не чуєте?

— Ні.