— Так.
— І що ж? Ви дали?
— Ви, мабуть, вважаєте, що я крез. Йому треба сорок тисяч злотих, а моя каса в такому стані, що я не міг би йому дати й чотирьох. Зрештою, справа тут і в моєму принципі.
— В принципі?
— Авжеж. Цей хлопець уже коштує мені надто багато нервів і грошей! Місяць тому в мене була з ним рішуча розмова на цю тему. Я категорично заявив, що більше не платитиму за його витівки.
— Словом, на цей раз ви не витягнули «муху з окропу».
— Думаю, що ви на моєму місці зробили б так само. Хлопцеві двадцять чотири роки, він лікар, час уже відповідати самому за себе.
— Справді, час, — погодився Трепка. — А як на це реагував пан Міхал?
— Він був у розпачі. Мушу признатися, що мені стало шкода його. Та що ж, грошей я все одно не мав. Єдине, що я міг для нього зробити, це пообіцяти, що поговорю з інженером Карасем і спробую якось улаштувати справу. З цією метою я поїхав у неділю до Варшави. На жаль, інженер не захотів узяти від мене векселів і рішуче вимагав заплатити готівкою щонайменше двадцять тисяч злотих.
— А ви в той день зустрічалися з Міхалом? — запитав Трепка.
— Так, я бачив його. Він зовсім занепав духом. Я хотів забрати його сюди, але Міхал відмовився, сказав, що постарається дістати грошей, хоч сам, напевно, не вірив у це.
— Ви казали йому про вбивство професора Містраля?
— Так.
— Ну й що ж?
— Міхал був вражений… може, навіть, це занадто слабке слово. Він просто перелякався. Так, перелякався! Висловився не дуже делікатно про життя взагалі. А потім сказав буквально таке: «Не знаю, чи не краще було б для мене опинитися на місці Містраля. Мені так не щастить, попереду — ніяких радісних перспектив». Боюся, щоб він не зробив з собо якоїсь дурниці. Я ніколи ще не бачив його таким пригніченим. Пообіцяв дзвонити мені щоденно: я домігся цього. Та, на жаль, він мовчить, і мої нерви напружені до краю. Тому я б вас дуже просив, панове: притягніть його сюди. Якщо треба буде, то навіть офіційно, під будь-яким приводом. Чи можна буде це зробити, капітане?
Трепка зосереджено тер лисину.
— Звичайно, — промовив він за якусь мить, — можемо зробити це для вас, професоре.
— Я б хотів, по можливості, якнайшвидше.
— Уже шоста година, — буркнув Трепка, — сьогодні, мабуть, не встигнемо, але завтра це можна зробити… — Капітан пильно подивився на руку професора.
— Чому ви так приглядаєтеся? — здивувався професор.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пристань Ескулапа» автора Нізюрській Едмунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XVII“ на сторінці 3. Приємного читання.