Розділ XVII

— Хочу запитати вас, капітане, — сказав він раптом, — чи доводилося вам коли-небудь посадити у в'язницю невинну людину?

Трепка похитав головою.

— Я ніколи не арештую людини, доки не пересвідчуся, що вона винна.

— А чи не доводилося вам коли-небудь помилитися?

— Не пригадую такого випадку, — відповів Трепка.

— Але ж такі речі трапляються в практиці міліції?

— Безумовно.

Касіца засопів.

— Я хотів би бути з вами відвертим. У мене склалося враження, що ваш колега мене посадить.

— Чому?

— У мене таке враження, — пробурмотів Касіца, витираючи лоб. — Я намагаюся, як тільки можу, вдавати веселого, але мушу признатися вам, що боюся і неабияк боюся. Ця людина переконала себе, що вбивці потрібні були ті прокляті рукописи, а в мене, як на те, немає свідків, що Містраль сам віддав їх мені. Крім того… крім того… — Касіца завагався, — є ще одна справа, яку можуть неправильно витлумачити… Мене…. гм… бачили в суботу в костьолі. І пан Журка уявив собі, що я ходив туди на підозріле побачення. Тимчасом… буду цілком відвертим, капітане, справа виглядає зовсім інакше. У мене клопоти з сином. У суботу ввечері він раптом подзвонив по телефону і сказав, що хоче неодмінно побачитися зі мною. Чого йому треба було — син не сказав. Мовив тільки, що «почуває себе, немов муха в окропі». Ми умовилися зустрітись у костьолі.

— Це справді досить дивно. Чому син не приїхав сюди? — запитав Трепка.

— Це, власне, — пробурмотів Касіца, — може здатися підозрілим, але я постараюся все пояснити вам. Я ж сказав уже, що буду цілком відвертим. Отже, в суботу одразу ж після приїзду мене попередили, що ви з міліції.

— Он як! — у Трепки була явно кисла міна. — Хто ж вам про це сказав, професоре, Заплон?

— Ні, Мацьошек. Він — надзвичайно недовірлива людина. Кілька років сидів у тюрмі і з того часу скрізь пронюхує таємну міліцію. Ви здалися йому підозрілим. Щождо мене, то я боявся, що ваша присутність тут зв'язана з моїм синком Міхалом. У хлопця досить забруднена репутація. На його рахунку кілька екстравагантних подвигів. Я подумав, що син, можливо, знову влип у якусь історію, і волів би, щоб він тут не показувався.

— Розумію. А думка про зустріч у костьолі належала вам чи йому?

— Звичайно, мені. Я хотів розмовляти без свідків. На жаль, вибір місця, як виявилося, був не дуже вдалий. Мене впізнали.

— Що саме треба було Міхалові?

— Шмаркач заліз у борги. Якщо говорити конкретно — розбив на минулому тижні машину інженера Карася, батька свого товариша. Добре, що хоч без людських жертв обійшлось. Але власник зажадав досить солідного відшкодування і пригрозив передати справу до суду.

— Отже, син хотів, щоб ви дали йому грошей?