Розділ XIII

— Сам купив! — вигукнув Журка.

— Так, професор завжди носив із собою багато різних паперів і нікуди не виходив без портфеля. Взагалі це була дивна людина, — замислено говорила Галінка. — Може, тому, що професор був надзвичайно здібний. Я читала, що в дуже здібних людей завжди є якісь дивацтва. Іноді його поведінка просто приголомшувала. Під час розмови він, траплялося, раптом замовкав і зовсім несподівано для всіх відходив. Пам'ятаю, колись на прийомі в Державній Раді він кудись подівся. Просто зник. Я знайшла його; сидів, замислившись, на лаві в парку. Креслив щось на полях газети. Про нього можна було сказати, що він весь час працював. Завжди був зайнятий своїми думками. «Наукова праця, — говорив професор, — ніколи не буває повністю закінчена». Може, тому він не розлучався з своїми рукописами. Весь час доповнював їх і виправляв. І завжди йому здавалося, що в них є якісь прогалини.

— Ви певні, що професор привіз їх із собою сюди саме в тому жовтому портфелі?

— Цілком певна.

— Дивно, що доктор Йонаш не захотів нам про це сказати, — промимрив Журка.

— Ох, не думайте про нього погано! — поспішила Галінка захистити асистента. — Це дуже порядна людина. Тільки він страшенно вражений усім цим. Боїться, що міліція його підозріває. Ну та й я, певно, боялася б на його місці. З тим порошком йому не пощастило.

— Порядна людина не повинна нічого приховувати, — сказав Журка.

— Не кожен відважний у таких справах, — прошепотіла замислено Галінка, — іноді правда здається дуже підозрілою. Я думаю, доктор Йонаш боїться, щоб його признання не обернулися проти нього самого.

Я подумав, що Галінка більш інтелігентна і досвідчена, ніж це могло б, на перший погляд, здатись, і відчув задоволення.

— А ви бачили рукопис «Дельта» або «Дзета», коли прийшли до професора робити укол? — запитав я.

— Здається, я вже раніше відповіла вам на це запитання, — сказала трохи ображено Галінка, — я бачила тільки портфель. Лежав на письмовому столі.

— Я теж бачив тільки портфель, — промовив Журка, коли ми вийшли з кімнати панни Стор.

Потім ми знову допитали Заплона і доктора Протоклицьку, але ці допити не дали нічого нового. Обоє заявили, що не знають про рукописи професора, не входили до його кімнати і не уявляють собі, куди ці твори могли подітися.

Мацьошекова знала ще менше. Вона й не чула про рукописи в жовтих обкладинках і навіть не пам'ятала, чи лежав на столі якийсь портфель.

Під час розмови з Мацьошековою ми почули шум мотора. То під'їхав до будинку автомобіль Касіци.

— Мене цікавить, що скаже з цього приводу професор Касіца, — пробурмотів Журка.